Глава 3

(Ввімкніть Shaya Zamora – Sinner. Це терміново для розуміння атмосфери моїх думок)

Я намагаюсь не витріщатись на нього. Стискаю щелепу так сильно, а розумію це, коли стає боляче. Ми так близько, але між нами відстань. Він напружений. Ми паркуємось біля мого дому. Він вже все знає. Клята лярва Різ, розпатякала. Це незаконно бути такою дурепою. 

Фенікс повертається до мене. Його погляд сумний, але я бачу в очах ту дику енергійність. У ньому наче потік емоцій й таких різних, що він не може вхопитись за щось одне. 

-Що? – я хмурю брова. 

-Я не хочу тебе відпускати, - він намагається торкнутись моєї долоні, але я швидко прибираю її. 

-Що ж, дуже шкода, я вже відпустила тебе, тож ти вільний, як вітер в полі, - я тисну на кнопку розблокування дверей, й розвертаюсь до нього спиною. 

-Ні, - дверцята не відчиняються. Він знову їх заблокував. 

-Йди у далеку дупу, - я розвертаюсь и знову тисну на розблокування дверей. 

Фенікс накриває мою долонь своєю, і ми завмираємо. Він зараз виглядає таким м’яким, певно відчуває провину й не знає, як підступитись до мене. Я також не знаю, як підпустити їх до себе знову. Ми зараз повинні розійтись. 

-Тобі потрібно відпустити мене, Фене, - я кладу другу долоню на його долонь, яка все ще лежить на моїй лівій руці. 

Я дуже міцно стискаю його пальці і мені трохи щемить серце. Я дуже довго кохала цю людину, але це кохання я сховала глибоко у потаємних куточках душі. Але зараз, коли я торкалась його, мені стає тепло десь у грудях. Наче вогонь, який тлів, почав розгорятись. 

-Я не можу… 

-Можеш, ми вже дорослі, ми маємо піклувались один про одного, і я прошу тебе дати мені спокій й залишити, бо з цього нічого доброго не вийде. Я знаю про тебе все. Чим ти живеш, куди ходиш, твоє оточення. Фенікс, ми різні. Наші світи різняться. Мої опіки не загоюються, а твоя прихильність до мене пройде з часом. 

Я дивлюсь йому у очі. Кавові дивовижні очі. Я тягнусь, щоб обійняти його. 

-Будь ласка, пощади мене, й полиш. 

-Ти певна, що зможеш забути мене? – наші обличчя дуже близько, ми торкаємось носами. 

Я заплющую очі. Відчуваю його теплий подих на вустах. Завмираю у цій миті. Це мить прощання. Він відпускає. Я відчуваю, що він зробить це заради мене. Фенікс шукав мене рік, щоб сказати, що не він зіпсував мені життя, а я й так все знала. Вона розказала мені усе трохи згодом. Я лежала ванній з крижаною водою й чекала, коли подіють пігулки, яких я наковталась, я б заснула у ванній й втонула. Таким був мій план, але мама прийшла раніше, бо хтось показав їй відео. Вона не змогла додивитись, але неслась до мене з усіх ніг. Це була її ідея, щоб я змінила своє оточення, де мене ніхто б не знав. 

-Так, звісно, - я не була певна, але йому не потрібно було знати про це. 

Краще б він взагалі не розумів, що я відчуваю до нього. Я зариваю пальці у його волосся й притягую до себе. Моє серце вистрибне, але зараз я дарую нам обом насолоду, а через кілька секунд розіб’ю нас обох на маленькі кришталеві уламки. Цей поцілунок останнє, що нам залишиться на згадку.

-Навіть це, - я видихаю це йому у вуста, - нічого для мене не значить. 

Його очі навпроти розширяються й я більше не чую міста, сторонніх звуків, лише звук розблокування дверей. Я запам’ятовую його риси, його вилиці й пухкі вуста. 

Пройшов рік

Мені краще. Вже не страшно, що мене знайдуть. Я змінила роботу й переїхала у інше місто. Мене цікавила моя кар’єра, моральний стан та гроші. Я відчувала себе одиначкою, але це пішло мені на користь за ці два роки я навчилась жити сама по собі, звикла до своєї особистої компанії.

Сьогодні погода була сонячна й тепла. Я беру лате, прямую в офіс, зустрічаю Енн по дорозі. Ми базікаємо про одяг, про серіали, які подивились. Вона дивачка, але дуже мила, я відчуваю щирість у її відношенні до мене. Інколи вона приносить мені смаколики, а я даю їй свої книги. 

-Сьогодні нас запрошено на один цікавий захід. З тебе фото, а я зніму відео, шеф попросив щось для газети та пабліку. Хочу, щоб усе пройшло ідеально, а ще там буде Ньюз, - Еннлегенько штовхає мене у плече.

-Це точно ні, я боязка до протилежної статі. 

-Він красунчик, навіть не думай його упустити, бо я сама за нього візьмусь. Йому подобаються твої роботи, й він чудовий сценарист. Кажуть, що він буде писати новий сценарій серіалу. 

-Я тебе втішу, можеш братись за нього хоч зараз, - Ньюзчекає нас у холі багатоповерхової офісної споруди. 

Він справді дуже гарний, але я не можу дозволити йому торкатись мене. Я не можу цього уявити. Як би прикро це не звучало, але я не до кінця оговталась. Мій психолог каже, що мені потрібно заглибитись у спілкування з ним, знайти у ньому хороше, почати будувати стосунки на довірі й комфорті. 

Я би описала його «білявий сексуальний красень, на якого вішаються усі дівчата», але це не я описала його так, а Енн. Він спортивний, дуже веселий й добрий, у нього багато друзів. Мені подобається його пес. Він самоїд, білявий, пухнастий ласунчик. Ми інколи виходили з ним гуляти у парк. Ньюз, навіть, дозволяв Пату залишатись у мене, а я в свою чергу дозволяла Пату спати зі мною в ліжку. 

-Доброго ранку, Ньюз, - він усміхається й тисне на кнопку ліфту. 

-Пат сьогодні розбудив мене о п’ятій ранку, тож не знаю чи добрий він. 

-Звичайно добрий, ти побачив нас і твій настрій піднявся вгору, - Енн підморгує йому.

-Точно, я вже й забув, яка ти нестерпна оптимістка. 

Енн завжди шукала хороше у всьому, і я почата вчитись в неї. На вулиці злива, а вона радіє. «Як затишно буде сидіти вдома й дивитись серіал з попкорном». Її роботу не приймають, а вона радіє, що зможе зробити краще. 

-Не переймайся, я нагадаю. Сьогодні буде прекрасний день. На нас чекає стільки цікавого. 

Цікаве було попереду. Це був благодійний вечір. Ніхто не попередив про дресс-код, ми виглядали, як робочий персонал. Далі ставало гірше. Присутні були зарозумілі й пихаті багатії. Ми були для них мавпенятами, на яких можна було витріщатись й осуджувати. Я фотографувала їх, але мені було гидко. Показ повинен був початись с хвилини на хвилину. Сумма з продажу одягу повинна була піти на збір для онкохворих дітей. Дуже благородно, але награно. Моделі виходили один за одним, музика грала доволі гучно, але мені потрібно було підійти ближче, щоб фотографувати.