Глава 1

Це був рік мого падіння до безодні. Я не могла зібратись до купи. Люди, які оточували, були мені не цікаві. В моєму житті не відбувалось нічого, що могло витягнути мене з цього стану розчарування й пустоти. Я була самотньою, але ця самота була мені комфортною. Дуже багато страху. Зробити крок на зустріч новому чи потопати у буденності «робота-дім», ваги не рухались, я не просто не могла зробити вибір, я не хотіла рухатись з мертвої точки.

-Це жах, - я потирала обличчя руками та куйовдила волосся.

По роботі зовсім дупа. Я не можу зосередитись на задачах. В мене просто каша у голові. Дзвінок.

-Так, - відповідаю.

-Що з тобою коється, люба? – Джус питає мене це майже кожного дня.

-Я не знаю, - мої очі вже давно не маюсь відблиску, погляд стомлений та тьмяний.

-Тобі потрібно відпочити.

-Це не допомагає, я майже не сплю.

Мені дають останній шанс. Джус каже, що я нічого не встигаю й це призводить до суттєвих проблем. Я знаю, що в мене великий перелік задач, але я не можу змусити себе усидіти хоча б хвилину, відволікаюсь.

-Амелі, - Різ стоїть біля мене, і я, навіть, не помітила, як вона тут опинилась, - ми не надто дружимо з тобою, але мені потрібна компанія на цей вечір і, можливо…

-Ні, - коротко відповідаю я.

-Але ж…

-Ти права, ми не надто дружимо, - я перевожу погляд від ноутбука на неї.

-Слухай, досить! Ти тримаєш цю дистанцію з самого початку. Я не можу до тебе підступитись, ось, - вона кладе сріблястий квиток мені на стіл, - як хочеш. Можеш викинути його, але я все ж буду сподіватись, що ти зробиш правильний вибір.

Вона розвертається і швидко тікає, а я торкаюсь квитка. Він стильний, срібний з чорними літерами. Це квиток на шоу для дорослих. Багаті пристаркуваті жіночки відвідують такі заклади, щоб знайти собі хлопчика, якого вони куплять для утіх. Я вже була там одного разу. Різ дуже дурна, якщо думає, що це варто її уваги. Я кидаю квиток у сумку. Сама себе не розумію, кращим рішенням було б позбутися його.

Я не пішла. Прийшла додому й ввімкнула Емілі в Парижі. Кілька серій відволікли мене від реальності. Я підготувалась до сну, коли в телефоні побачила номер Різ.

-Трохи запізно.

-У мене проблеми, - я підстрибую з ліжка.

-Ти пішла на те дурнувате шоу?

-Так, більш того, я влипла у неприємності.

Я накидаю кофтину поверх піжами та сідаю у свій синій пікап. Я люблю свою машину й мені байдуже, що воно виглядає не престижною, зате в ньому речей на будь-яку подію. На цей випадок знайшлась бита.

Коли я під’їзжаю до клубу багато прожекторів вимальовують у небі круги. Биту ховаю під кофтину та шукаю у сумці той дурнуватий квиток. Сюди не так просто потрапити, або ти маєш гроші, або зв’язки.

Вишибала перевіряє мене метало детектором. Я не дивлюсь в очі цьому громилі, мовчки проходжу всередину.  На фоні грає Chris Grey - Haunted. Щоб знайти Різ у натовпі мені знадобилось дві хвилини, і ще три хвилини, щоб пробратись до неї. Вона біля сцени в оточенні напів оголених чоловіків.

Я дістаю з під кофти биту й дуже впевнено прямую до неї. Вона одягнена у коротесеньке сріблясте плаття на бретельках і червоні лакові туфлі на шпильці. Волосся хвилясте та розпущене. І зовсім не схоже, що їй потрібна допомога. Вона сміється й відпиває через трубочку коктейль.

-Амелі, а все вже вирішилось, - хлопці, що стояли до мене спиною повертаються. 

Я пам’ятаю ці очі. Очі цієї трійці я забути не зможу. Вони були у тому світі, де я колись «жила». Цей погляд темних очей мене спустошує. Фенікса, Теодор й Освальд. У Фенікса вони наче темна кава. У Тео очі наче жовті й котячі. Освальд зеленоокий й, напевно, самий зарозумілий.

-Це твоя подружка? – Тео посміхається, і він дуже близько до мого обличчя, - Я міг тебе бачити? Фене, я точно її знаю, але…

-Ми не могли з «таким» вештатись, - каже Освальд й кривиться.

Фенікс підходить ближче й вдивляється в мої очі, мій одяг. Кавові очі наче душу виймають. Я відчуваю, як підіймається адреналін й не можу вимовити й слова. Треба тікати. Я ледве змушую себе ворухнутись і зробити крок назад. Фенікс намагається вхопити мене за зап’ясток, але я підставляю биту. Музика стихає, і стає не так галасно.

-Не чіпай, - ми стоїмо на відстані витягнутої уперед бити, але я бачу, як розширяються його очі.

Я розвертаюсь й тікаю до виходу. Фенікс намагається вхопити мене, але торкається моєї гульки на голові й волосся розсипається плавними хвилями на спину й плечі. Мені лиш потрібно швидко сховатись від них.

Чарівно, вони мені тепер у кошмарі будуть снитися. Саме час змінити роботу, країну, планету, всесвіт. Чи хтось знає координати чорної діри, бо я хочу просто щезнути.

Телефон дзвонить. Я швидко беру слухавку й хочу висловити усю повагу Різ за те, що вона щойно зіпсувала мені життя.

-Це була така тупість, Різ. Ми ніколи не станемо подругами, бо ти тупа, - чоловічий сміх у відповідь.

-Наша дівчинка знайшлась, - я згадую посмішку Тео, коли чую його голос, - а ми шукали тебе, кицю.

-Дай сюди, - Фенікс вихватив слухавку, - Амелі, ти повинна повернутись, ти… повинна… прийти до мене.

Він ричить у трубку наче дикий звір.

Я не знаю, чи зможу розказати про «нас». Мої батьки добре дружили з сім’ями цим хлопців. Батько хотів, щоб я вийшла заміж за одного з них. Фенікс надзвичайно вродливий, але я тільки прискала отрутою, коли бачила його фото на обкладинках журналів. Його високий зріст, спортивне тіло й погляд альфи, він міг їм говорити більше ніж пухкими губами. Тео ж був творчим красунчиком, дуже м’який та добрий з першого погляду, насправді ж божевільний, це моє остаточне враження. Освальд розумний. Це все. Він теж, як з обкладинки, але він розуміє і знає більше.

-Не мовчи! – у мені википає злість, Фенікс не втрачає надії.

-Я не твоя власність! Щезни! – я зціпила зуби, але це походило на дитячий істеричний візг. Я проговорила це дуже швидко й кинула телефон на сидіння.