67

Сьогодні я знову бачила дивний сон. У ньому вже вдруге опинилась поміж скель, по центру яких зривалось догори яскравими стрілами червоне полум’я. Біля нього стояли відьми, точної кількості не скажу, але більше ніж десять це точно. Не в колі взявшись за руки як було минулого разу, а в декілька рядів з повернутим до мене обличчями. У вже звичному червоному вбранні. Серед них знаходилась й Алана, тобто мама. Але вона мала вигляд набагато молодший, можна було сказати, що я була її точним відображенням, різнився тільки колір очей. Її яскраво сині озера тонули в насиченій смарагдом зелені моїх. Я вперше бачила її такою, навіть не можу підібрати правильні слова, щоб з точністю описати її теперішній стан. Те, що я пам’ятала, що проживала протягом двадцяти років і те, що бачила зараз на власні  очі – так різко контрастувало, що можна було з упевненістю говорити – це абсолютно різні люди. Проте я знала правду.

- …. – відьма, що знаходилась найближче до мене щось прошепотіла, і так стало прикро, адже я нічого не чула, абсолютно нічого. А вона вперто ворушила губами, її обличчя раз за разом змінювало вираз, аж доки не зрозуміла – марно, між нами ніби стояла прозора стіна, яка вбирала в себе усі звуки. Сказати, що я засмутилась, взагалі нічого не сказати. Аж поки я не побачила в її руках книжку, подаровану місис Вайно, проте камінь не світився так, як це було кілька годин раніше.

З моєї реакції відьма зрозуміла, що з цим екземпляром я вже знайома. Потім послідував один-єдиний рух; вона вказівним пальцем тицьнула на обкладинку. А далі – помах її руки й картина переді мною затягнулася сивим туманом, а потім все зникло і я прокинулась.

Як не дивно, проте тих негативних відчуттів, які супроводжували попередні сновидіння, не було. Навпаки, на душі було спокійно, ніби я щойно побувала вдома. Я впевнена в тому, що мені хотіли сказати щось важливе, і можливо я знайду відповідь на це саме в цій книжці.

І поки я виходила з напівсонного стану, краєм ока помітила те, чого просто не побачила через страшенну втому після повернення з ательє. Кімнатою пройшов армагедон. В прямому значенні цього слова. Двері шафи відчинені навстіж, на них, а ще частково на підлозі та інших меблях звисав вивернутий з них одяг. Підручники з бібліотеки так само знаходились у повному безладі по всьому периметру приміщення кімнати. Деякі сторінки були надірвані. Добре, що нас навчили азів побутових чарів, чим я і скористалась. Проте спочатку пустила маячок, він мав би виявити залишкову енергію чи магію того, хто нишпорив в моїх речах, і навіть не намагався цього приховати. Та виявив лише мою з сусідкою. Кепські справи.

Що саме могло зацікавити в моїй кімнаті? Цінних речей я не мала, ювелірні прикраси не носила, за винятком браслета та кільця зі срібла, артефактів теж не було, ексклюзивної літератури не… Так, стоп! Таро, поворуши трохи мізками, для чого тобі голова на плечах, для мисленнєвих процесів, а не як аксесуар.

Так, здогадка шокувала. Хтось тут шукав книгу, ту саму, що отримала від місис Вайно. Якщо саме її хотіли привласнити без моєї на те згоди, значить вона мала цінність, велику цінність. До сьогодні таких випадків ще не було, а все тому, що з кишені витягнуто її було лише вранці. Ніхто не знав, про її місцезнаходження. Дотепер.

Зрозуміло, що вона є надзвичайно потужним артефактом і має такий сильний магічний фон, що на її слід одразу ж прибули охочі забрати екземпляр у свої загребущі руки. Це по-перше. А по-друге, інформація там має міститись дуже серйозна, або ж книга призначена для яких-небудь інших цілей. Про це ще потрібно дізнатись.

До вечірки ще кілька днів, тому сьогодні після занять піду до найбільш захищеного місця в Академії – до сховища, а там вже дістану з просторової кишені книжку й займатимусь її детальним вивченням. Бо в кімнаті це робити небезпечно. А отже, підтверджується здогадка про те, що ворог притаївся в стінах навчального закладу. Але як і хто це? Розуму не прикладу! Тож треба бути обережною.