61

Ангеліна сиділа повернувшись обличчям до розчинених вікон, гублячись поглядом десь там, в далині. Нічого не передбачало бурі, проте вона сталась тут і зараз. Двері шумно відчинились й на порозі з’явилась постать сина. Джейд був не в найкращому настрої, а отже сперечатися було собі дорожче.

        Кабінет ректора вперше був таким сірим. Хоч і вікна були відчинені навстіж, тепле повітря  гуляло приміщенням, грайливо підхоплюючи акуратно складені на столі папери, сонячне проміння розливалось сяйвом тисячі зірок на поверхі меблів, інші предмети й зокрема співрозмовників.

- Світлого дня! Нам потрібно поговорити. Терміново. – Син сів за стіл навпроти матері, закинув ногу на ногу та схрестивши на грудях руки чекав, поки вона зволить повернутися до нього й почати розмову. Джейд був налаштований категорично й непохитно. Сьогодні він не відступиться й отримає відповіді на усі запитання.

- Світлого дня, синку! – Нарешті Ангеліна поглянула йому в очі. Їх погляди схрестились. Насунулись грозові хмари і здавалось от-от вдарить блискавка. Повітря в кабінеті іскрило від напруги, атмосфера стала гнітючою, й важкою. Та відступати пізно, час настав.

- Ти знаєш, я був до глибини душі вражений, коли на порозі нашої Академії зустрів дівчину, неймовірно схожу на мою «загиблу» дружину. Ще більше здивувався побачивши за вухом Таіри аміорісу та дізнавшись, що в ній прокинулись усі стихії. Та зустрівши на порозі батьківського будинку Рейман воскресшу з мертвих Алану, ледь не помер на місці. За її теперішній стан взагалі мовчу. – Пауза затягнулась. – Нічого не хочеш додати, можливо я щось пропустив?

- Я розумію твої почуття, думаєш мені було легко так вчинити, щоденно бачити твої страждання й мовчати про те, що все не так погано і твоя кохана дружина жива, і що у вас… ‑ нестерпний біль скрутив у спазмі все тіло, змушуючи його корчитись в судомах. Ангеліна міцно трималась за мітку, таку ж саму, що малась на руці у Алексії – мітку кровної клятви.

- Що? Що у нас є дитина? Що Таіра насправді моя донька? – Джейд злився не на жарт, і його злість була справедливою, проте бачачи материні муки взяв себе в руки й збавив запал. Підійшов до неї, підняв широкий рукав мантії, щоб потім побачити ту трикляту зірку.

- Ти знаєш… ‑ Це не було запитанням, лише констатацією. – Давно? – Ангеліна справді була дуже здивованою, адже думала, що Алан з Джейдом мають лише певні здогадки, але не сподівалась що все було настільки серйозно. Тепер вона розуміла, чому останнім часом син уникав спілкування з нею.

- Дізнався ще до ініціації. Тепер я хоч розумію чому ти про все це мовчала. Як давно вона у вас? – Здивуванню Ангеліни не було меж. – Так, язнаю, що в тітки така ж мітка.

- Ми отримали їх тоді, двадцять років тому. Хотіла б сказати тобі більше, розповісти те, що знаю сама, але ти сам розумієш ціну моїм словам. І хоч це погано скінчиться для мене, та не можу більше тримати це в собі, і сподіваюсь полегшить ваші пошуки. – Обличчя ректора то сіріло, то блідніло, кривилось в болючій гримасі. – Їх двоє. – І з носа хлинула кров, а тіло забилось в судомах.

- Мамо! – Джейд кинувся до матері, швидкоруч відкриваючи портал до кабінета головного цілителя Академії Алана Ройда. – Алане, скоріше тягни свій зад сюди!

- Що за шум, а …‑ Фраза так і не прозвучала до кінця, а щойно вийшовший з порталу Ройд чкурнув до ректорського столу. – От чорт! Що тут сталось?

- Дія кровної клятви. – Джейд кивнув на ту руку, де малась ця мітка. – Потрібна твоя допомога.

- Я так розумію було багато що сказано? Того, що підлягало забороні. – Цілитель уважно оглянув малюнок. Раніше, він вже зустрічав щось подібне, проте саме ця зазнала певних змін, її дещо вдосконалили. Якщо уважно придивитися, в основі лежала п’ятикутна зірка, мала червоне забарвлення та грубі, рвані лінії. Це говорило про те, що її наклала саме близька людина, вхожа в родину, проте не мала кровного рідства. Ще тут була чорна блискавка, що ділила навпіл зірку, а отже була смертельною. Тобто, той, у кого була ця мітка порушуючи умови накладеної клятви, мав розплачуватися власним життям.

- Мітка змінилась. Після того як дещо сказала й після того, як пішла носом кров, зірка почала впиватися в шкіру пропалюючи її.

- Ректоре Іствуд, зараз не час займатися самопожертвою, я вас дуже прошу. Ми без вашої допомого не впораємось. Хоча б про свою онуку подумайте! – Алан помітив, що Ангеліна хотіла ще щось сказати, а це перешкоджало йому й не давало в повній мірі просканувати стан організму та виявити рівень нанесених ушкоджень під дією клятви. – І не треба тут вчиняти самогубство. Тільки не на моїх очах. Почекайте, поки піду.

Ангеліна ледь стримувала страшенний біль, проте не змогла не подарувати товаришу сина сповнений найяскравіших епітетів погляд, якими досконало володіли портові матроси й чоботарі. Алана це не тільки веселило, але й захоплювало. Навіть зараз, крізь нестерпні муки ця жінка залишається в своєму звичному образі залізної леді.

Поки Алан намагався зцілити нанесені ушкодження, Джейд вже десь дістав чайні рюмки й наповнив їх щойно відкоркованим, пряним напоєм – свіжо розлитим, ароматним віскі.

- Ще сонце не сіло, а тут вже свято вимальовується. Що святкуємо?

- Це заспокійливе, щось останнім часом нерви розігрались. – Прихвативши з собою склянку з насичено бурштиновою рідиною, Джейд розвалився на диванчику.