58

Наступні кілька днів ми зустрічалися не кожного дня, проте вони проходили не менш емоційно насичено. Говорили про все: родину, захоплення, навчання, мрії. І як виявилось, я змогла легко відкрити йому свою душу, розповісти про те, що тривожить і що болить, намагаючись говорити так, щоб не перевантажувати його вуха й душевний стан занадто емоційними словами й сльозами. Ми мали багато спільного, і втой же час мали те, в чому суттєво різнилися, проте це не викликало труднощів успілкуванні, не викликало зайвості, недоречності чи ще чогось. Хоч ми й були різними за типом темпераменту, дещо об’єднувало нас. Було абсолютно комфортно один з одним, виникало відчуття, ніби ми знайомі все життя.

Одного вечора, крайнього вечора мого перебування вдома, адже завтра маю повернутися до Селару, як і домовлялися з ректором Іствуд, ми поверталися з прогулянки. Так, сьогодні ми не каталися містом. Просто гуляли вулицями тримаючись за руки, сміялися, дуркували, говорили, говорили, говорили… Хотілось запам’ятати кожну секунду.

Я не знала, що чекає на нас далі, адже завтра мене вже тут не буде, і невідомо коли зможу повернутися. А ще не знала в яких стосунках ми перебуваємо і чи взагалі доречно використовувати це поняття в нашому випадку. Хоча йз самого початку не думала, що все може зайти так далеко, перерости у щось більше ніж просто спілкування. Уявляла, що це буде одна, можливо кілька зустрічей, які б не несли в собі нічого серйозного, окрім гарного проводження часу. Але не так, і зараз осмислення того, що все закінчиться так швидко як і почалось, завдавало болю. Про це я думала коли ми повертались до будинку. Зрозуміло, що зміни настрою не залишились для Ейва непоміченими. Здавалось не було нічого, що могло б вкритися від пронизливого погляду хлопця.

- Що сталось, Таро? Я в чомусь винен? – Ейв зупинився. Поклав руки на мої плечі та злегка провів по ним великими пальцями рук. Було видно, що йому не було все одно в плані мого теперішнього настрою

- Я завтра від’їжджаю і не знаю коли повернусь назад. Але і залишатись довше тут не можу, так було домовлено. І..

- Ми скоро зустрінемось, ти навіть не уявляєш наскільки швидко це станеться. – Його погляд був спокійним, сповнений рішучості й серйозності, проте все сходило нанівець з появою смішинок в очах. – Є ще щось, що тебе лякає, і воно не стосується від’їзду. Скажи, що тебе непокоїть?

- Не бери в голову. Те, що я собі напридумала, це щось із жанру фантастики. І це може бути тільки моє бачення ситуації, та й взагалі я не впевнена, що правильно все зрозуміла. – Вдих-видих. Ніколи не думала, що говорити про почуття буде так складно. Тим більше коли йде мова про власні, а от чи є зворотній зв’язок, чи є взаємність, чи це взагалі справжня реальність або ж я сплю й мені все просто наснилось. Хотілося б вірити в те, що справа не тільки в тому, аби бути тим, хто просто підтримає тебе у важкий час, допоможе привести внутрішній світ в стан гармонії і все, а ти просто по вуха закохаєшся. – Я тебе ні в чому не звинувачую. Просто іноді мені здавалося, що між нами щось більше, ніж просто приємне спілкування. Щось типу зустрічання. А ще, інколи складається враження, що наші шляхи неодноразово перетиналися…

- Ну почнемо з того, що ми з тобою не зустрічаємося. – В мене прехопило подих, але не сподівалась почути наступне: ‑ Зустрічаються увечері на лавці. А ми з тобою – разом. – Моє волосся злегка потріпали. А потім обійняли міцно-міцно, й здавалося,що я от-от задихнуся чи то від обіймів чи то від радості, та мабуть від того й іншого разом узятих. Не знаю скільки ми так простояли, та моя б воля, продовжувала б це робити вічно.

Складно було відірвати один від одного очей, та дяка богам з душі скотився важкий камінь сумніву та страху бути відштовхнутою… знову відчути той біль. Ми не випускали один одного з обіймів, вони здавались зараз найбезпечнішим, найкращим місцем на планеті.

- Я не хочу зараз наобіцяти багато, а в результаті не дати нічого. Тому не обіцяю тобі багатства, розкоші, кохання до кінця своїх днів. Адже це життя, і може статися абсолютно все, що завгодно, незалежно від наших бажань. Проте, я хочу щоб ти була щасливою, тут і зараз, але поруч зі мною. – А потім мене ніжно пригорнули до себе, і дбайливо, проникливо поцілували, даруючи відчуття польоту, невагомості, витання в хмарах і просто блаженства. Вечір прощання неочікувано обернувся вечором початку нової сторінки мого життя.

І я десь глибоко в душі відчувала, що це саме те, задля чого варто повернутися на Землю знову.