55

Думок було занадто багато і від них мало не лускала голова. Повітря в кімнаті стало прохолоднішим, хоч злегка, проте відчутно холодило пальчики ніг. Підніматись з теплого й зручного ліжка бажання не було зовсім, проте застудитися й валятися з температурою не хотілось значно більше. Потягуючись зісковзнула з ліжка, поплелася до вікна й завмерла. Ніч сьогодні була просто надзвичайною. Місяць, ніби справжнісінький принц-красень, величаво зайняв місце серед зірок, демонструючи свою велич та холодну красу. Жодної хмарини. Чисте, ясне, зоряне небо. Надзвичайно!

Скільки ж я пролежала, що відчула холодні доторки повітря тільки тоді, коли на вулиці стояла глибока ніч. Час давно перевалив за північ. Я його зовсім не відчувала.

Ще трохи постоявши підставляючи обличчя під світло місяця та огортаючись в обійми вітру, таки зачинила вікно, але не прикривала його важкими шторами, дозволяючи місячному сяйву торкатись будь-якого куточка кімнати, освічуючи їх та сповнюючи магією та окутуючи таємничістю. Картина направду була неперевершена. Зараз навіть не згадаю, коли в останнє могла так просто й спокійно вдихнути в повні груди свіже, нічне повітря, милуватися небесними світилами, любуватися тим, що оточує. Не залежно від рівня вишуканості, причудливості, коштовності чи ще чогось. Найкраще в простоті. Неодноразово впевнювалась у цій старій як світ істині, і сьогодні це вкотре доведено.

Від несподіваної, гучної мелодії мобільного, що розривався від чийогось пізнього дзвінка, підстрибнула на місці. Спочатку не хотіла відповідати, боялась почути голос тієї людини, яку намагалась забути останні півроку. Та й з числа моїх знайомих та друзів мало хто б спромігся таке втнути: по-перше, ми один з одним такого не практикували, не мали звички порушувати нічний і сон, і спокій. Адже пізні дзвінки ніколи не несли в собі нічого хорошого. І зараз я не хотіла б почути, що з кимось з них трапилась біда. Тільки не знову.

Та й взагалі, за увесь час моєї відсутності вдома й на навчанні, не було від них жодного дзвінка, жодного повідомлення, жодної спроби встановити причину моєї довготривалої відсутності. І це налаштовувало на певні роздуми щодо того, чи дійсно ті люди, яких я вважала друзями та тих, яких підпустила до себе близько, були такими насправді і чи варто було так робити мені. Чергова порція інформації для аналізу та осмислення.

По-друге, Сол також не міг знати мого номеру мобільного, був лише відомий код гражу. Тож не потрібно плекати марних надій і робити з мух рожевих слонів.

На екрані висвічувався невідомий номер. Чи може бути так, що мені зараз телефонує та людина (хоча не впевнена щодо правильності віднесення даного екземпляру до видової належності), що мала нагоду неодноразового нападу на мене та була причетною до вбивства батька? І знов я відчувала почуття страху. Воно не було останнім часом новим для мене, проте, була б на те моя воля, не хотіла б знати ніколи. Постійний страх – найгірше, що може відчувати людина. Адже коли нею керує почуття страху, мозок відключається повністю і вона стає здатною до найстрашніших, найпринизливіших вчинків у своєму житті. Але й абсолютна відсутність його у людей не є надто гарною подією, варто лише уявити на що здатна людина, у якої це відчуття повністю відбите. То чи може бути природнім, нормальним наявність почуття страху? Адже деякою мірою він є тим ручником, який стримує людину від поспішних, необдуманих вчинків. Але і в той же час є причиною відступу від того, що могло б принести щастя, радість, визнання та відмовитися від мрій.

І знову в одному місці заграла допитливість. Тож не знаю навіть тепер, що з цього найгірше. Відповіла на дзвінок.

- Алло? – Навіть запишалась тим, як зараз фраза прозвучала впевнено та хоробро, вона не несла в собі хвилювання.

- Це ти? – Знайомий голос полоскотав мої вушка.

- Хто «ти»? – Вдала, що не зрозуміла запитання. Хочеш пограти – давай пограємо.

- Несподівано! – На другому кінці пролунав тихий сміх, тепло якого відчувалось теплим торканням щік.

- Що саме тебе здивувало? – Не хлопець, а якась головоломка.

- Не думав, що ти справді даси свій номер телефону і навіть не сподівався, що відповіси на дзвінок. Насправді, я дуже радий тому, що це саме ти.

А я навіть не знала, що відповісти на це. Зрозуміло, що все ним сказане щойно, дійсно було приємним для мене і хотілось би повірити в те, що це справді було посправжньому й від щирого серця.

- Не бачу в цьому нічого поганого. Адже давати свій номер мобільного не є державним злочином. Чи може я щось пропустила? – Мабуть гарне враження таки затопило рожевим маревом мій мозок, бо несла я вже, що бачила й не тільки.

- Мені можна. Іншим – ні. А зараз відпочивай, заплющуй свої прекрасні оченята й насолоджуйся нічними сновидіннями. І не бери зайвого в голову. Світлої ночі!

- Світлої ночі? – Не зрозуміла, це що, такий прикол?

- Ну бажати доброї чи спокійної ночі є банальним. Як вважаєш? – Ну й хитрун.

- І тобі світлої ночі. – Скоро ми з тобою з’ясуємо, чи ще десь можуть бути світлі ночі або ж просто в когось бурхлива фантазія.

На екрані натиснула на завершення виклику й відкинула телефон на ліжко, а сама направилась до ванної кімнати, приводити себе в порядок, переодягнутися в піжаму, таки доповзти до ліжечка й таки спробувати заснути, не забиваючи голову зайвими думками.