50

Як і було домовлено, рівно о сьомій годині в двері кімнати постукали. Вже дивно, бо сусідка час від часу їх не помічає, й заходить як до себе додому. Не кімната, а прохідний двір якийсь! Поспішила ідчинити їх. На порозі стояла сусідка в бордовій облягаючій сукні, на плечах розсипались золотаві кучерики. Готова побитись об заклад, дівчини магією додала сяючий ефект. Так, виглядало ефектно, від здивування притримувала відпавшу щелепу. Не в прямому значенні звісно. Побачивши мою реакцію, Вайлет залилася з ніг до голови червоною фарбою і тепер вона майже зливалась з кольором сукні.

- Проходь, ще кілька хвилин – і я готова. – Поспішила до дзеркала, щоб дофарбувати очі. Потім ще раз оглянула свій образ – риряджатися не хотілось, але й впасти лицем теж не мала бажання. Тож вибір мій зупинився на шкіряних штанях з високою посадкою, сіра пряма, трохи подовжена ззаду та з довгими рукавами й високим комірцем-стійкою блузка, повсякденні черевики. Волосся зібрала у високий хвіст, нанесений макіяж не був легким, але й не був яскравим. Як завжди виділила тільки очі.

Ще мить покрутилась перед дзеркалом, ніби все подобалось, та от фізіономія стоячої поруч сусідки дещо збивала з пантелику. Я так і не зрозуміла, я своїм виглядом її покорила чи всетаки – добила? І щоб не затримуватись більше, а тим більше не обговорювати зовнішній вигляд підхопила дівчину під руку й потягла на вихід, мовляв спізнюємось.

Так, над прикрашенням залу попрацювали на славу, і що головне не перестаралися. Не було звичних для мене пухкеньких янголят зі стрілами та вбивчої кількості сердечок. Господь почув мої молитви. Натомість зал освічувало приглушене червоне світло, що зосереджувалось майже під стелею, якщо вона була, бо здавалось над головою безкрайнє нічне небо, кристалів зі світлом булоне зовсім багато, що робило обстановку інтимною. По центру знаходився танцювальний майданчик, під стінами столики зі зручними диванчиками, вони не були відокремленими, проте між ними була ледь помітна магічна перегородка, і за плетіннями, що в них малися, передбачали часткову шумоізоляцію – музика та веселощі, що лунали ззовні студенти могли чути, а от про що говорили за столиками – сторонні не чули.Недалеко від танцмайданчику малися розноси з солодощами, фруктами та напоями різного рівня міцності. І що цікавого, вони рухалися по колу, заповнюючи порожні місця та оновлюючи асортимент. Зрозуміло, що крутилися вони за допомогою магії.

Ще трохи  пороздивлявшись на це дійство, поглядом вловила активне махання руками, це була Ві з дівчатами. Рушила до них, та не дійшовши буквально декілька кроків до пункту назначення назустріч мені прямував Сол. І здається він знаходився не в найкращому настрої.

- Нам потрібно поговорити. – Сухо мовив він, відводячи погляд десь в протилежну від мене сторону.

- Добре. Давай поговоримо. – Погодилась я, внутрішньо готуючись до найгіршогоо фіналу цієї розмови, ззовні ж жоден м’яз на обличчі не здригнувся. Так, я вміла себе тримати в руках.

Рукою він вказав на двері, що виводили з приміщення прямісінько до парку. Я пішла першою, гордо піднявши голову, розпрямивши плечі та майже модельною ходою попрямувала назустріч вже другій найгіршій ночі за все життя. Хоча, все було надто передбачувано, я це зрозуміла згодом.

Не відходячи далеко від Академії, зупинившись прямо на східцях, завмерла. Я чекала.

‑ Таро, я довго думав… ‑ Почав невпевнено він, тож я допомогла.

‑ Ну. – Так само не повертаючись, а в самої вже палали щоки.

‑Я думаю, що нам краще залишитися друзями. – Хоч я й була вже готовою до такого розвитку подій, все одно його слова прогриміли немов грім посеред ясного неба. Як не дивно, але в очах навыть не защипало, не зараз, не в його присутності.

Я повільно повернулась, подивилась уважно в його очі, хотіла побачити там хоч щось, що змусило б засумніватися в словах Сола. Та не знайшла, а може так хотіла. Натягнула на обличчі «найсвітлішу» в світі посмішку й просто сказала:

- Добре. – І все.

- Точно? – Не повірив моїм словам до цього моменту найбажаніший для мене хлопець. Певно очікував всього чого завгодно, починаючи від сліз закоханої до бестями та періодично втрачаючої розум від присутності деяких та закінчуючи дурними істериками з гнівом, заперечуванням, вмовлянням, а ще пустим з’ясуванням стосунків. Всього чого завгодно, але не цього. Не відсутнього блиску в очах, не байдужості, ні спокійним прийняттям як факт, а тим більше:

- Думала, що це буде зробити складніше, та ти мене випередив. – І голос навіть не тремтів, хоча зсередини душило й в горлі ніби камінь застряг. – Думаю, ми будемо гарними друзями. – І посмішку ще більше розтягнула, так, що аж щоки звело. – Гарного вечора. – Обігнувши його повернулась назад до святкової зали, до друзів, що чекали мене за столиком, не обертаючись та більше нічого не говорячи. Сьогодні я сказала все.

- А де ж коханий? – прощебетала Ві й залилася дзвінким сміхом.

- Чий? – вдала глибоке нерозуміння заданого запитання.

- Дуже смішно, Таро. Я про Сола, взагалі-то він твій хлопець. – Не зрозуміла моєї реакції дівчина.

- Вже не мій. Ходімо до інших. – Підхопила сусідку під руку й майже повернула її до столику, де зараз відпочивали наші одногрупники.

- Я не розумію. Поясни. – Зажадала подробиць та.

- Немає чого пояснювати. Розумієш, коли люди не відчувають чогось більшого ніж дружні стосунки, коли іскра, що виникла миттєво не переросла згодом у полум’я, що не зпалює, а створює лише видимість тепла, краще відпустити один одного. – Те, що я відчувала, має залишитися тільки при мені.