45

Вийшовши з порталу відчула під ногами приємне шелестіння зеленіючої трави на галявині. Навкруги височіли дерева, крізь густі гілки яких таки пробивалися сонячні промені зігріваючи землю та обіймаючи кожну травинку, кожну пелюсточку, кожен камінчик. Ніс вловив аромати схожих на наші польових квітів, меду та молока. Відчувалось літо. Здавалось, що воно панує в цьому напрочуд затишному місці. Легкий вітерець грався моїм волоссям, пустотливо плутаючи його між собою. Неподалеку почулось дзюрчання води – в горлі пересохло, дуже хотілось пити.

«Обери мене. Йди до мене. Вдихни мене» ‑ дзюркотіло джерельце. «Зі мною ти зможеш усе, потопити, заморозити чи вкрити лавиною непокірних».

- Що? – викрикнула я, перериваючи потік якоїсь дурні.

«Не слухай її, краще зверни свою увагу на мене. Смерчі, вітрюгани, повітряні бурі, удари блискавкою та інші способи приборкання норовливих» ‑ прошелестіло листя.

«Замовкніть негайно, нікчеми. А ти дівчино, подумай краще про землетруси, селі, піщані бурі, цунамі – ось що насправді тобі потрібно. Зі мною кожна вершина буде тобою підкорена»…

- Що за…? – не встигла я вимовити чарівне слово, яке прекрасно описувало моє спантеличення.

«Нездари. Та ви й поруч не стяли зі мною. Їй не потрібні ось ці всі примітивні та недолугі пропозиції, їй потрібні сила, справжня сила, яку подарувати дівчині зможу лише я». – Переді мною постала прекрасна, юна дівчина, що мала яскраво-червоне, таки прямо вогняне волосся, одягнута в такого ж кольору легку, напівпрозору в деяких місцях сукню, краї якої мерехтіли крихітними спалахами. На руках малися браслети, й схожі на них я вже десь бачила.

- Обирай! – й біля полум’яної красуні з’явились ще три такі ж прекрасні діви. Одна з них була яскравою блондинкою з неземними, просто космічно синіми очима, її одяг був схожим на вбрання попередньої проте кольору сапфіру. Поруч з нею стояла шатенка, в її очах немов були вкраплені самі смарагди, сукню мала такого ж відтінку. І саме на її руках я помітила браслети, точнісінько такі, які прикрашали руки місіс Вайно. Хоч і виглядали вони за віком однаково, проте зеленооока з-поміж них виділялась легкістю та безтурботністю в очах. Остання дівчина мала попелясте волосся, що немов водоспадом спадало на її плечі та руки, її очі були холодними, навіть крижаними, немов сама зима плескалась в них. Сукню мала вона сліпучо білу, немов у нареченої.

Всі вони були прекрасними, немов янголи, що зійшли з небес на землю та внутрішній голос бив тривогу, щось інше крилося тут. Пропозиції панянок були дивними, навіть жорстокими, й абсолютно мене не цікавили. Нехай краще вб’ють, та за доброї волі ніза що не пристану на їх пропозиції.

‑ Шановні пані, прошу вибачення за свою необізнаність, та я не розумію, до чого ви хилите? Ваші пропозиції є абсолютно неприємливими для мене, ми з вами не знайомі, та й навіть якщо б були, краще втопитися, ніж погодитися на усе попередньо вами сказане. Хотілося б знати з ким маю честь розмовляти, бо знаєте, приймати пропозиції від сумнівних персон – це трохи не те про що я завжди мріяла.

‑ А дівчина з характером. – Підмітила Червона, так я її охрестила, оскільки назвати своє ім’я панянка не спромоглася. – Що ж, ми ті хто допоможуть тобі підтримувати баланс у всьому світі. Ми є духами стихій, що дарують силу та є покровителями й помічниками відьми, яка є гідною цього. Тож, зараз ти маєш обрати одну з нас і те, що було запропоновано кожною з нас.

- Зрозуміло. А якщо мене не влаштовує такий варіант, я можу вже выдкаланятися? – Червона від такої нахабності ледь не поперхнулась. Так, я вмію дивувати, талант не проп’єш.

- Ти маєш зробити вибір, інакше загинеш. – Суворо проговорила зеленоока пані.

- Тоді я готова, можете вбивати. Бо підписуватися на ці тупі, нав’яані, нічим не аргументовані привілегії я не збираюсь. Якщо ви духи стихій, то мали б відчути, що всередині мене не посіяне зерно злості, хоч чого і не траплялося на моєму недовгому, юному життєвому шляху. Мені трачати нічого. Та керуватися тим, що мені нашіптує у вуха незрозуміло-хто – вибачте, та краще прикінчіть мене тут на місці. І ще одне, як можна виділяти якусь одну стихію, коли увесь час працював в команді, спільно та злагоджено з усіма? Поки що я цього не розумію, та сподіваюсь, що саме ви проллєте світло на темні плями мого невігластва. – Я починала злитись та виходити потрохи із себе. Щиро ненавиділа тих, хто намагався підлаштувати когось іншого під себе, перевиховував, наставляв на шлях істинний, свій, нав’язував свої погляди, думки, і таке інше. І цей хтось у даному випадку я. І все це почалося з потрапляння до Селару, адже відбулося воно проти моєї волі, все вже було вирішено кимось, але тільки не мною особисто. А зараз намагаються вчити мене чужим правилам, але вибачте шановні, я граю за своїми. – Я не збираюся використовувати стихійну магію у озвучених вами цілях. Не збираюсь нікому шкодити. Це не в моїх принципах, й змінювати їх під когось не збираюсь. І думку свою я не змінюватиму ні зараз, ні через годину – ніколи. Можете починати. – Опустила голову й руки, готуючись прийняти покарання.

- Друге випробування пройдено. Не дарма тебе відмітила сама Богиня. Та пам’ятай, якою б не була правда, нехай вона не засліплює твої очі, не змушує глухнути серце та не затьмарює розум. ‑ Суворо мовила блондинка, її голос викликав таки табун мурашок по моїй спині. Коли вона потім усміхнулась мені, я ледь не сіла на землю.

- Твої доброта та надзвичайне почуття справедливості тішать наші душі. Так, навіть в нас вони є. Не дозволяй власній гордині заглушити їх. І  подумай, хто їх гідний. – Сказала сіроока.