43

Нарешті розплющила очі. Навколо мене сила клубилась сивим туманом, кружляючи, танцюючи, заворожуючи, однак не наважуючись торкнутися моєї шкіри. Вона манила до себе, ніби запрошувала до танцю, спокушала впустити у себе.

         Було тихо. Десь вдалині дрібними сполохами рябів портал або щось на кшталт цього. Допитливість ще більше підстібала й так немале бажання направитись саме в тому напрямку, саме туди. Мій внутрішній дослідник та неперевершений шукач пригод на п’яту точку збунтувався. Можливо, там я зможу вкотре знайти вихід з чергового лабіринту.

         Крокуючи на зустріч світлу, думала над тим, що взагалі сталося. Про трагедію, яка залишилась далеко за межами цих штучно створених стін. Яким чином мене викинуло сюди? Пам’ятала, що за мить до цього, помітила іскри порталу, що відкривався збоку, проте він був незвичним, не таким, якими я звикла їх бачити. Хвилювало й те, хто проти волі перемістив мене сюди  і яким чиом це зробив. Чи причетними вони є до того, що сталося з батьком, до того стану, в якому знаходилась мама. Дізнатись про це зможу лиш тоді, коли покину це чудернацьке місце. Іноді з’являлась думка, що це все певною мірою випробування, так би мовити іспит на витримку у збоченій формі.

         Чому саме так? По-іншому я й не могла подумати, оскільки щиголяла доріжкою просто голяка. І як я одразу цього не помітила? Занадто багато всього сталося за останні кілька годин. Взагалі диву даюсь, як я ще не поїхала дахом від усього пережитого.

Зазнала змін й моя зачіска. Спиною відчувала як кінчики волосся покривали м’яке місце. Перекинула їх через плечі наперед, щоб хоч якось прикрити свої принади. Сумніваюсь, що тут взагалі хтось водиться, та відсутність на тілі хоч якогось одягу створювала дискомфорт. На кілька хвилин я просто застигла, здивувалася тому, що мене не дуже вражала не тільки довжина волосся, а й його колір. Все ніби-то так й мало бути. Звідки взялась ця міцна впевненість? Адже навпаки, мало навести на певні роздуми та спонукати до пошуку інформації щодо всього цього дійства.

Та зараз не було сенсу ставити усі ті запитання, які випливали у моїй свідомості. Всеодно нікому на них дати відповідь. Тож треба спускати гальма й рухатися далі. Стоячи тут, заворожено, ніби дівка на виданні я нічого не досягну й залишуся тут невідомо скільки кукувати, поки кури не загребуть.

Підійшовши ближче до джерела світла, упевнилась, що це дійсо був портал. Обережно провела рукою, ніяких відчуттів не було. Пальці не відчували ні холоду, ні жару, всередині вже не зводило знайоме відчуття тривоги чи страху. Абсолюно нічого.

Невпевнено зробила перший крок, далі другий, відступати вже не мало сенсу. Тож не продовжуючи розмазувати рожеві шмарклі по стіні та плакатися чому все так, зібрала усі свої сумніви в кулак й впевнено ступила у вже почавший блідніти портал.