- Ректоре Іствуд, дозвольте зайти. – Бажаючий навідати керівництво і за сумісництвом родичку з метою розповісти про останні новини, Алан не церемонився, не чекаючи відповіді та дозволу зайти до кабінету впевнено покрокував до крісла напроти столу Ангеліни.
Ангеліна з цікавістю простежила за діями друга її сина, вона була заінтригована його поведінкою і чекала чогось неймовірного. Алан хоч і був в душі бунтарем та хуліганом, проте ніколи не дозволяв собі розкутості в присутності студентів, а тим паче адміністрації Академії. Чутки про зникнення Таіри з цілительського копусу ще не дійшли, а значить про прихід Алексії ще не знає. Знала б вона, про що йтиметься далі, її настрій вивітрився б миттю.
- Залиш ці формальності для інших. Як просувається справа в лікуванні дівчинки? – Вона мріяла почути нарешті гарні новини, але зовсім те, що пролунало потім:
- Дайте розпорядження про те, що аудиторні заняття в усіх курсів на найближчі два дні відміняються, натомість вони займатимуться повторенням та закріпленням попереднього матеріалу. Вихід за межі своїх кімнат також неможливий. – Алан ледь стримувався, намагався говорити чітко й зрозуміло, хоча насправді в його голові варилась каша. – На полігон не впускати, ні студентів, ні викладачів, взагалі нікого. Зараз там знаходиться Джейд разом з Тарою, у неї сталась дострокова ініціація. – Він вже не помічав як очі Ангеліни округлювались з кожним його новим словом. – Вона входить у повну силу. – Він різко підірвався з місця й рушив до виходу. Біля дверей обернувся. – Нажаль, від нас нічого не належить.
- Як так вийшло… ‑слова краяли душу. Не варто зараз витрачати час на співчуття, почуття провини і таке інше. Треба швидко ізолювати інших від того, що зараз відбувається. За будівлю Академії нема чого пережиати, а от про її студентів та працівників – першочергове завдання. – Зараз все буде. А зараз йди до Джейда, робіть усе, що від вас залежатиме. Я незабаром прийду.
- Не варто. Вам краще зараз не попадатися сину на очі, ‑ на мить змовчав, ‑ особливо після того, як він дізнався про Алану.
- Звідки ти… ‑ двері гримнули за візитером, так і залишивши запитання і далі висіти в повітрі. Звісно, син зненавидить її, якщо ще досі цього не зробив. Якби ж він знав всю правду. Та я не маю права. Проклята клятва на крові. Але ненависть сина ніщо у порівнянні з тим, що вони нарешті знайшли один одного. Ангеліна покликала секретарку, дала розпорядження й наказала негайно їх виконати. Сама ж направилась до Велмара.