23

Вже котру ніч після прогулянки з Солом я погано спала, прокидалась посеред ночі. Мій спокій тривожили видіння про відьом та незнайомого хлопця проте з таким до болю знайомим голосом і таким пронизливим: «Таіро, що ти накоїла!». Та цієї ночі я бачила інше сновидіння. Я знаходилась на Землі, у своєму рідному містечку Дахсоні, сиділа на березі річки, вбираючи в легені свіже повітря, пропускаючи крізь пальці, ніби з шовку траву, підставляла обличчя грайливим сонячним променям, що ніжно його торкались, зігрівали, пестили. Просто насолоджувалась природною магією, яку у сні я відчувала дуже яскраво. Зліва від мене гралися двійко дітей років п’яти, і здається, вони були двійнятами – світловолосі хлопчик і дівчинка. І ось не очікувано, на мої плечі лягла важка чоловіча рука, і вмить я опинилась в міцних, але таких теплих, таких рідних обійм, за ними послідував ніжний поцілунок у скроню. Поніжившись та помружившись від задоволення, хотіла обернутися й поглянути на свого партнера, та не встигла, бо була вирвана із сонного царства штурханням Вайлет. Невже я проспала, як не дивно спала я добре й спокійно. І мабуть міцно. Й ледве розліпила очі під крики сусідки.

- Пожежа, війна, розгул зп’янілих бойовиків? Що взагалі сталось, ти так верещиш, ніби кінець світу настав. – сонно запитала я, неохоче вилізаючи з-під тепленької ковдри. – Не здивуюсь, якщо десь в горах лавина зійшла. – Всілася на ліжку й ліниво потягнулась.

- Давай вставай скоріше, ми на тренування спізнюємось! – вхопила за руки й стягнула мене прекрасну з ліжечка, чарівним рухом ноги попід м’яке місце направила до ванної.

Ааа, забула! Влетіла в кімнату, швидко прийняла контрастний душ змиваючи сонливість, що ще залишалась, почистила зуби, наспіх зліпила зачіску зібравши волосся у хвіст, з блискавичною швидкістю натягнула спортивну форму та зашнурувала ботики, хоча думала, що поспішаючи або пальці зламаю або шнурки повідриваю. Але мабуть сьогодні удача посміхнулась мені, і збори пройшли без зайвих нервів. Вилетіла з ванної кімнати, однією рукою хапаючи сумку, іншою – Вайлет, і так схватившись за руки ми неслися з гуртожитку до полігону. Й ледь вскочили на його територію, як захисний купол замкнувся за нами.

- Світлого ранку, дітки. Спочатку на вас чекає біг з перешкодами, а потім вже почнемо вивчення азів стихійного бою. А зараз… побігли! – і рявкнув так, що в мене ледь вуха не заклало. Точно у Вайлет навчився. Мабуть разом майстер-клас по горланню відвідували. Які молодці!

Декан Бірс так і не повернувся до занять, і я мимохіть почала хвилюватися за нього. А ще, це означало що професор Ренфорд і далі знущатиметься над нашими нещасними душами.

Не довго довелося роздумувати, плентаючись по біговій доріжці, не помітила як натрапила на першу перешкоду: відбулося феєричне зіткнення мого обличчя зі стіною з болота. Крізь неї я не могла проскочити, і ось як з’ясувалось у чому заковика, перешкоди ми мали долати за допомогою магії. Отже, що ми маємо в результаті. Я маю застосувати магію своїх стихій, але як це зробити, якщо у нас вже місяць відбувається розмова німого з глухим. Але хто не спробує, той ще раз викупається в багнюці.

З горем навпіл, не знаю, що мені допомогло і хто почув мої молитви, мабуть вже від безпорадності, я вирішила бігти прямісінько в стіну, але якимось чарівним чином (ну а яким же ще у магічному світі) вдалося перед самою перешкодою легко злевітувати над стіною оминувши її, й так само легко опуститися на землю. Ура! Моя маленька перемога. Подумки поплескала в долоні, не втрималась, ще й підстрибнула від радості. Хоча б не подумали, що в мене епілептичний напад. Побігла далі. Якщо хтось подумав, що на цьому мої пригоди закінчились, то їх настигне розчарування. Веселощі тільки починались.

Почувши шуршання за спиною ‑ зупинилась, повернулась й не повірила своїм очам. На мене пливло зубасте, кулеподібне щось, кровожерливо облизуючись та смачно втягуючи повітря в передчутті смачного сніданку. Аби не вдавилось! І як виявилось реакцію я мала блискавичну, або знову відзначилась повітряна стихія, бо не зчулась, як легким рухом ноги відправила цю штуку відпочивати під  ту саму славнозвісну болотяну стіну. А точніше в неї.

Не довго грала музика, бо через кілька хвилин на мене чекав черговий сюрприз. Інстинкт самозбереження іноді ще подає крихітні ознаки життя, і я таки вчасно сповільнила біг, а потім і зовсім зупинилась. Прямо переді мною з надзвичайною швидкістю пронісся вогняний шар, він пульсував й іскрився міні-блискавками. Та не думаю, що вони були безневинними. Й мені, власне, не дуже хотілось на своїй шкірці відчути усі принади масажу блискавичнихрозрядів. Мабуть, ось такі стресові ситуації розкривають давно приховані таланти, навіть мої стихії-тихоні подали голосок. Я дременула. І тут посипались ці кляті кулі з усіх сторін, й змусили мене стрибати, ухилятися, лягати на землю, підскакувати й знову бігти, левітувати, перекочуватись і це ще не увесь список акробатичних й словесних талантів. Бо лаялась я на чому світ стояв, і навіть не здогадувалась, що маю в своєму лексиконі стільки епітетів. Тепер знаю. Нарешті вогнекулі зникли, я була виснажена й схожа на болотяну відьму.

Далі все проходило не менш веселіше, залишалось тільки змиритися з цим. Але я так само як й інші студенти, не зупинялася й навіть не збиралась повертатись назад, вперто просуваючись вперед до цілі. І я таки це зробила, зціпивши зуби та витерпівши усі отримані подаруночки, дісталась фінішу. Тіло ломило приємною втомою. Дуже хотілось води й присісти. І зовсім скоро ми це зробили.

- Ну що, вітаю вас з першим успішним проходженням полоси перешкод, але не думайте, що таке заняття у вас було тільки сьогодні. Я побачив ваші можливості: фізичну підготовку, витривалість, швидкість, а ще – непередбачуваність. Реакції деяких – погляд на мене – хоч і повеселили, проте були дієвими. Впевнений, що ви здатні ще показати свій максимум А зараз займемось стихійним боєм. Три хвилини – на відпочинок і починаємо.