- Соле, не будь таким жадібним. — обурення Ірвіна набирало оберти. – Якщо сам не збираєшся мутити з цією кралею, то зійди з дороги, і дай це зробити іншим.
- Точно-точно! – вклинився Сейтон.
- З чого ви взяли, що вона зверне на вас увагу? І взагалі, Ірвіне, у тебе є Майра, яка по вуха в тебе закохана, і ви вже два роки як у стосунках! Соромно має бути! – роздратувався Сол. Його бісила надмірна увага до цієї дівчини. Але й думки про Ліндсі не полишали його.
- І про совість мені говорить людина, яка буцім-то палає світлим почуттям до Ліндсі, але не збирається поступатися в гонитві за новенькою. – передражнив його Ірвін.
Сол ледве стримував себе, аби не зірвати злість на другові. Та й товариші намагалися тримати себе в руках. Міцна дружба – ось що було в них на першому місці. І ніякі кохання-зітхання не мали на неї впливу. Так було до цього моменту. Бо якесь дівчисько змусило їх конкурувати один з одним, виборюючи шанс на її прихильність.
- То ти поділишся кодом її гражу?! – не здавався Сейтон.
- Не думаю, що у тебе щось вийде. – Все-таки здався Сол і поділився ним з другом.
- То може поб’ємось об заклад? – примружився Сейтон.
- Тобі з цього який зиск, шановний? – в один голос запитали хлопці.
- Ніякого. Чисто спортивний інтерес. – Усміхнувся той. – То як?
- То що, хто з нею першим переспить? – Засяяв як натертий до блиску чайник Ірвін.
- Кому що. – фиркнув Сол. ‑Я так зрозумів, що це не стільки парі, скільки перевірка на профпридатність? – не повірив він власним вухам. Проте ця ідея йому імпонувала, бо був би не проти затягти її у своє ліжко.
- Саме так. – Хлопці переглянулись між собою. І вирішили почати наступ. А чого чекати?