17

Ноги вже боліли від танців, та ми не зупинялися. Я зупинилась на мить, перепочити трохи, відчула що мою спину ніби щось пропалює. Різко повернулась, навпроти мене, під стіною, з, мабуть, друзями та обліплений ніби п’явками прихильницями, стояв приємної зовнішності хлопець. Одягнутий в кольору мокрого асфальту накидку з короткими рукавами. З лівої сторони, трохи нижче ключиці, знаходилась емблема, що являла собою, розміром з апельсин, з широкими золотистими краями трикутник, розділений навпіл блискавкою. Крім того, накидка не мала застібок, а тому повністю відкривала вид на одягнену приталену світлу водолазку та чимось схожі на джинси темно-сірого відтінку штани, що дозволяло повною мірою оцінити статуру молодого чоловіка. А оцінювати було що.

Брюнет мав симпатичну зовнішність. Високий, підтягнутий, з  широкими плечима, коротким, чорним як смола волоссям, вузький, задертий догори ніс та карі, майже чорні очі, високо розміщені брови робили його дивовижне обличчя гордовитим, я б сказала навіть надмірним. Проте танцюючі у його погляді хитринки, змусили мимовільно посміхнутися.

Він стояв схрестивши руки перед собою, і ноги також були перехрещені. А погляд так і дірявив. Періодично відповідав товаришам, а періодично злився на них. Потім, хлопці покинули його й попрямували до нас.

А мені не давала спокою його накидка. Безперечно, вона була стильною. Але не покидало враження, ніби переді мною стоїть учасник якоїсь релігійної секти. Ще ритуальної атрибутики не вистачало.

І щоб далі не фантазувати, повернулась до дівчат. Та вони були зайняті увагою новоспечених залицяльників. Я не прислухалась про що вони говорили та іноді пролітало від когось моє ім’я. Вайлет підійшла до мене, підхопила за руку й мовила:

- Там Ірвін з Сейтоном активно про тебе розпитують, хто, звідки, чи є хлопець, ледь до кольору сьогоднішньої білизни не дійшли. - засміялась подруга. - А ще, просять код твого ґражу. Що скажеш?

- Пф, звісно що нікому нічого не давати! Особисто запитати неспроможні? - сказала я.

- Ну і правильно. Ходімо танцювати. - і ми повернулися до інших.

Ще під декілька треків ми станцювали, а хлопці так і продовжували надокучати моїм подругам, я вже збиралась йти до гуртожитку. І зазвучали перші ноти романтичної мелодії:

Ну от, увімкнули повільну композицію і я з легким серцем і відчуттям виконаного обов’язку рушила з майданчика. Та видно деяким гумористам згори видніше і вони знають більше ніж ми, тож чергова, в жодному випадку не випадкова ситуація не змусила себе чекати. На правому кросівку розв’язався шнурок. І щоб не перечепитися й не впасти, я зробила крок ліворуч від танцмайданчика, присіла й зайнялася зашнуровуванням взуття. Коли вже підіймалась, різко підняла голову й побачила перед собою того самого красунчика, що стояв пропалюючи поглядом в мені вікно в Америку.

- Можна? - запитав він, протягуючи мені свою руку, тим самим запрошуючи до танцю.

Мовчки кивнула. І ось зараз він мені здався ще вищим, і я відчула себе такою крихітною.

Його руки лягли мені на талію, й протягом усього танцю нижче не опускалися. Приємно. Інакше відірвала б з корінням. Мої — обійняли його плечі. І ми потонули під бурхливими хвилями мелодії та емоцій, які це все просте дійство викликали. Обійми були такими гарячими. Він пригортав до себе ближче, міцніше, рідніше. А по спині ніби не мурашки, а табун коней пронісся. Ох…

- Привіт, - як в найкращих традиціях заговорив першим, - я тебе раніше тут не бачив.

- Новенька. Я недавно тут. - відповіла я.

- Я Сол. А як тебе звати? - його гаряче дихання торкнулося краєчка мого вуха.

- Таіра, друзі звуть Тарою.

- То ти першокурсниця?

- Так. А ти на якому курсі навчаєшся? - ще мене цікавило з якої він долини та його приналежність до котроїсь з рас. Але це потім.

- На другому, не далеко від тебе утік, - усміхнувся хлопець. - Родом з Ассоннато, клан Сайер. – ніби прочитавши в застигле в моїх очах питання відповів він. - А ти звідки?

- Мабуть, сміятимешся, та я з Землі.

- Не може цього бути! Сюди потрапити можна лише за допомогою спеціальних порталів та у чітко визначений час. Дивно, повинні були бути просторові коливання, а їх не було. Час не змінювався. Збоїв теж не було.... А ще ти так смачно пахнеш!Ммм… - він провів носом по моєму волоссю й так гаряче його вдихнув, я ледь на ногах встояла.

Шок. Ні, мені звичайно було приємно, що улюблений спрей для тіла з ароматом полуниці був так високо оцінений. Але, як на мене, трішки різкуватий перехід між темами. І тут закінчилась музика. Сол подякував за танець, усміхнувся й поспішив до друзів.

- Ох, Таіро, невже закохалась? - в її тоні звучали глузливі ноти. - Кидай це діло, бо Сол вже давно упадає за Ліндсі. - мовила Ві, пильно вдивляючись на моє обличчя, мабуть, чекала якоїсь реакції.

А якою вона мала б бути? Хлопець просто запросив мене потанцювати, я згодилась. Поспілкувались, потанцювали, на цьому все. Не бачу тут вагомої, нічим не обґрунтованої причини для бурхливого розгулу чиєїсь фантазії.

- Вайлет, заспокойся, я не претендую. І ходімо вже додому, так спати хочеться. - Ще трохи і я не просто позіхнула б, а зручно примостила б свою персону в горизонтальне положення на східцях, що виходили на вулицю. Вони здались мені такими зручними й такими привабливими.