11

Ранкове подвір’я Академії зустріло нас теплими сонячними промінчиками, чистим, безхмарним небом, тихим шелестом дерев та гомоном студентських голосів. Я була в передчутті чогось незвичайного, хоча куди вже незвичайніше, нового, неймовірного. А ще думала про те, що мене чекає знайомство з одногрупниками, викладачами й непросто буде звикати до того, що замість захоплення моїм неймовірним потраплянням сюди, у відповідь отримаю або презирство або ж ввічливу поблажливість.

Вирішили спочатку піти до бібліотеки, поки одногрупники найкраще звідти не винесли. Дісталися ми до неї досить швидко, хоча не дуже поспішали, ще й примудрялися при цьому жартувати.

Ми увійшли до вже знайомого мені приміщення, але з іншого боку. Всюди рясніли ряди з книжковими шафами, і я тільки-но помітила, що поміж рядами стояли масивні столи, оточені декількома зручними стільцями. Думаю, що тут можна було попрацювати з тією літературою, яку було заборонено виносити за межі бібліотеки. Народу було не дуже багато, що безумовно грало нам на руки. Тому ми спокійнісінько стали в кінці черги, чекаючи своєї.

Бібліотекарка запитувала лише факультет та прізвище, видавала список із переліком потрібних підручників й вказувала, де саме потрібно їх шукати. Виявилось, що формуляр заповнюється автоматично, як тільки студент торкається потрібного екземпляру. А що, дуже зручно, і працівник бібліотеки не перевтомлюється і ти самостійно можеш вибрати потрібне. Тож отримавши на руки список, ми шугонули між ряди. Як виявилось, перелік з літературою Вайлет різнився від мого. Вражено поглянула на неї.

- Не дивуйся, все нормально. – Відмахнулась та й потягла мене за руку до інших рядів. – Річ у тім, що у приймальні зберігаються відбитки нашої аури, згідно з якими створюються групи, підбирається навчальна література, основні заняття та факультативи. Увесь навчальний процес проходить на основі наявних талантів. – Вайлет підійшла до першої шафи.

Це було надзвичайно приємною новиною, тому що не хотілось забивати голову додатковою, незрозумілою й непотрібною інформацією. Цікавим було ще й те, що щоб взяти потрібні підручники, треба було підійти до шафи, доторкнутись до неї, простягнути руки перед собою внутрішню сторону долонь повернути догори й приготуватися отримувати бонуси у твердій палітурці. І так з кожною шафою.

- Але хоч ми поглиблено вивчаємо тільки те, що відповідає конкретному дару, узагальнено отримуємо знання ще й з інших. – Продовжувала вона. ‑ Ніхто не знає, коли й кому це стане в пригоді, та зайвим ніколи не буде. Тим більше коли кристал не захищений.

- Я так розумію, що позначки на шафах ранжовані також за здібностями. – Вайлет ствердно кивнула. – І тобто кристал не захищений? Який ще кристал? Про що ти? – не хотіла говорити про те, що мені вже відомо було від Велмара. Хотілось просто послухати ще одну версію подій, чомусь для мене це було важливим.

- По дорозі розповім. Ходімо.

Побажали бібліотекарці світлого дня й попленталися на вихід.

- Я тебе уважно слухаю. – сказала я таким тоном, на дозволяючи Вайлет зіскочити з теми.

Вайлет скосила на мене свій погляд, всміхнулась й мовила:

- Ох і нетерпляча ти! Упевнена, що до лекції стосовно цього питання не втерпиш, – засміялась вона. – Коротко розповім. Отже, кристал енергії являє собою високий, конусоподібної форми камінь, заряджений чистою, світлою енергією тринадцяти верховних або, в ідеалі, бойових відьом. У спеціально відведений час відбувався ритуал, під час якого відбувалось наповнення кристала силою. Відьми впадали в транс на три дні. Три дні вони стоячи й тримаючись за руки проговорювали заклинання. Та сталась, мабуть, років з двадцять тому, дуже неприємна історія. Я б сказала навіть жахлива. У ковені відьом була зрадниця – таких ми називаємо відступниками. Якимсь чином вона таємно від усіх співпрацювала з іншими відступниками, ними ж було здійснено напад на верховних. Кристал так досі й функціонує, захищаючи від сил зла, та й взагалі від будь-якого чужорідного проникнення увесь Селарі. Шкода тільки, що відьми загинули, й захищати нас більше нікому. Та й кристал з роками втрачає свої охоронні властивості. Саме через це, нас в Академії фарширують не тільки знаннями з різних галузей магії, а й уміннями й навичками, щоб ми могли себе захистити, і у випадку сутички дати гідну відсіч.

- Ну що ж, до процесу фарширування готова! – випнувши груди вперед, з показною гордістю вимовила я. Не стрималась, розсміялась.

Вайлет мене підтримала у цій нелегкій справі. Чому нелегкій? Ну погодьтеся, стримати сміх, який тебе розпирає, ну це треба мати ну просто надлюдські можливості.

         - Ох, ну й насмішила! Давай краще поглянемо у наш розклад занять. Що там у нас?

         Зупинились посеред коридору, того самого червоного з величезними вікнами, переклали з рук на підвіконня підручники, дістали з сумок наші папірці, й швиденько пробіглися очима по написаному в них. Отже, сьогодні у нас три заняття, і тільки одне з яких спільне: «Світоустрій Дайєр-Селарі». Після неї я ще мала заняття з «Мистецтва стихійного бою» та «Основ травництва та зіллєваріння». Добре, що поруч були вказані номери аудиторій та через скісну риску поверх.

         Тож ми взяли в руки підручники, ще трохи пройшли прямо по коридору, і перед вже знайомими для мене дверима до кабінету ректора, повернули праворуч. Друга зліва аудиторія була нашою. Напроти неї ми зустріли й інших студентів. Виявилось, що аудиторія була ще зачиненою. Поки чекали її відкриття, встигли познайомитись між собою. Тут зібрались представники усіх долин, усіх рас, з різними здібностями. Проте не всі мали такий розкішний букет магічних здібностей як я, максимум дві-три квіточки.