7

Ми вийшли до приймальні, на ходу підхопивши у секретаркирозписаніаркуші, потім почитаю, що там, вирулили в уже знайомий коридор і повернули праворуч. Встиглапомітити, щоінтер’єр Академії мало чим відрізнявся від нашого, земного.

На одній зі стін висіло табло, що транслювало таблиці, над кожною з яких були позначки, схожі на ті, що були на книжкових шафах у бібліотеці. Так розумію, що це розклад занять факультетів. Майже як у нас. Тільки у нашому університеті це було так зване «паперове простирадло» напівстіни, де дрібнющим шрифтом розписані заняття, їх час, аудиторії, викладачі. А тут все гарно видно, що вірогідність наплутати і зайти не туди і не в той час надзвичайно мала.

Темряву в коридорі пронизували три великі червоні сфери. Їх сяйво не було надто яскравим, тому й не сліпило очі, проте, воно й не було надто приглушеним, і давало можливість уважніше, детальнішероздивитись будівлю. Стіни оздоблені кладкою з сірого з чорними переливамидекоративного каменю, підлога устелена матовою, кольору мокрого асфальту плиткою. Та що ліворуч, мала декілька великих вікон з широкими підвіконнями. Упевнена, що тут час від часу відсиджуються студенти.

Роздивившись таємничо-розкішний дизайн одного з коридорів, та залишивши споглядання інших на завтра, наважилась вивідати у Велмара трохи інформацію про місце, в якому мені належало ще навчатись хтозна ще скільки часу, я маю бути готовою абсолютно до всього, що може тут статися. Не маючи підтримки, хоч і деякі і виказують нібито дружелюбність, справжня вона чи показна – покаже час, я повинна розраховувати тільки на себе, як і завжди.

- Пане Велмаре, чи не могли б ви мені трохи розповісти про… - не встигла договорити я, як була перебита спокійним:

- Що конкретно вас цікавить, Таіро?

Не очікувала такою спритності. Мені здалось, що чоловік хоче якнайшвидше вгамувати мою допитливість і відправитись по невідкладним справам. Не вийде зіскочити, у мене багато запитань, мало часу, і я не налаштована гаяти його дарма.

- Як існує ваш світ? – випалила я.

- Що ж, наш світ є «умовною» частиною вашого, тобто ми живемо разом з вами в одному світі , проте в іншій, паралельній реальності, в іншому часовому проміжку. Між ними, є умовна межа, своєрідне силове поле. Просто так, без вагомої причини, перейти один до одного ми не можемо, щоб не порушувати часовий баланс.

Забігаючи наперед, одразу відповім вам на послідуючі питання, які випливають з попереднього. Інших світів не існує. Наша паралель, по типу вашої, поділеної на шість материків, які омивають п’ять океанів, складається з дванадцяти відкритих і тринадцятої закритої Долин. Вони розташовані за принципом секторування, розділені між собою річковими водами, тільки тринадцята долина знаходиться у центрі, на стикі інших, але так як і інші, відділена від усіх водами і вкрита захисним куполом. Над його захисними властивостями працювали майстри усіх тринадцяти долин. Все це зроблено для того, щоб захистити таємні знання, що зберігаються на території Академії, і які є давно втраченими для інших, та в умілих руках прислужників зла, матимуть плачевні наслідки.

Через це в Академії запроваджена жорстка система відбору для бажаючих опинитися в лавах студентів найпрестижнішого закладу. Але навчатися в ній мають право абсолютно всі жителі усіх тринадцяти долин, які носять назви: долина Марасо (її ще називають Червоною), Емеральд, Кьйоват, До-Сіхара, Вальгус, Ваймарі, Улау, Ноктіс, Арро, Ассоннато, Файра, Геата, та Хеммельхед або Тринадцята долина.

У кожній з них, проживають частково клани і ковенанти Безсмертних. Клани являють собою своєрідні родини, започатковані найдревнішими представниками Безсмертних – Вічними. Ковенананти ж являють собою релігійні спільноти. Представники Безсмертних, вампіри чи ламії, мають власні правила і закони, що входять до своєрідного кодексу честі, який забороняє міжусобні війни, і якщо хтось з Безсмертних порушив закон, проклинається та виганяється з клану. Найбільше цінують владу і власну безпеку. Полювання на людей та інші раси заборонено. Зазвичай, вживають кров тварин або ж готують спеціальні настійки, до яких додається три краплі людської крові. Проте ця кров має бути добровільно віддана, інакше отримується серйозна інтоксикація, а вдеяких випадках навіть смерть. Такий напій втамовує вампірський голод та додає енергії. Всього існує п’ять найсильніших кланів. Клан Дамне, Клан Герельстем, Клан Сейер, Клан Мьйорк та Клан Ніввель.

- Бачу, аж розпирає від цікавості, ну що ж, запитуйте, ‑ посміхнувся Велмар.

А мені хотілось знати все. Та насамперед потрібно підтвердити або навпаки, розвіяти легенди, якими годували, сценаристи відомих фільмів стосовно конкретних, романтично-кровожерливих персонажів, тож:

- За сюжетами різних серіалів, фільмів чи телепередач, вампіри бояться денного світла, замість зручних ліжок надають перевагу, мабуть не менш комфортабельним, трунам. Вони не відображаються у дзеркалах. Ще не переносять запаху часнику, бояться усієї церковної атрибутики. Вербена ослаблює їх силу. А вбити їх можна ударом у серце кілком з осики.

- Цікава характеристика Про проклятих синів, та що правда, а що ні – дізнаєтесь від них особисто. У вашій групі є їх представники. – посміхнувся Велмар.

- Ви сказали Проклятих синів. Тобто, вампірами можуть бути тільки чоловічого роду? – не зрозуміла я.

‑ Ні, чому ж, вампірами можуть бути і жінки. Особливо небезпечними є ламії. Чому Прокляті сини? Тому що, влада і здібності передаються по чоловічій лінії. Жінки також можуть успадкувати магію, але вона у них на досить низькому рівні, і не завжди прокидається. – відповів Велмар.