Chapter 2

Роуз

«Тільки б не заснути, тільки б не заснути! Я не сплю, не сплю…» — повторювала собі Роуз, сидячи за партою, на уроці фізики. Дівчина врешті не втрималась і заснула.

Містер Патінктор помітив, що Роуз задрімала і вирішив збудити її:

— Міс Норс, — покликав вчитель. Роуз одразу підняла голову і, сонно кліпаючи, не розуміла, хто міг розбудити її з такого солодкого сну,- Зможете повторити те, що я щойно сказав?

Не знаючи, що відповісти, вона мовчала і винно опустила очі. Усі в класі мовчали.

— Це було вперше і востаннє! — строго попередив він, дивлячись з-під окулярів несхвальним поглядом.

— Звісно, містере Патінктор.

Вчитель обернувся і продовжив вести урок.

Коли урок закінчився, Роуз підійшла до своєї шафки(це були звичайні шкільні місця, де учні складають свої речі), відчинила її і почала шукати підручник із біології.

У кінці коридору з’явилася невеличкого зросту дівчина, з довгим темним волоссям і світло-зеленими очима. Одягнена в чорне худі і світлі моми, вона прямувала до Роуз.

Підійшовши до неї подруга нахмурено запитала:

— Знову?

— Я більше не можу Енні, вони постійно сперечаються! — відповіла дівчина й кинулася в обійми Енн.

Енні не намагалася нічого розпитувати, а просто гладила Роуз по голові й повторювала, що все буде добре. Це не перший раз, що вона так її заспокоює.

                                                                                 ***
Коли дівчата зайшли до класу, була ще перерва. Сівши за парту, Енн очікуюче подивилася на Роуз:

— Вибач, що зіпсувала твоє худі, — винно мовила Роуз, перебираючись із ноги на ногу й ніяково посміхнулася, сподіваюсь швидко змінити тему та уникнути розмови про те, що сталось.

— Це не те, що я хотіла почути, — закотивши очі брюнетка продовжила, — Що на цей раз трапилось? Розповідай, бо знаєш, що я не відчеплюсь.

Енні знала про ситуацію в сім’ї Роуз, хоча знайома лише з її мамою. Вона довідалася про це тоді, коли Роуз вкотре прийшла заплакана до школи. І тоді Енні вирішила в прямому сенсі цього слова, витягти з неї всю інформацію. Роуз вирішила довіритися подрузі, розповіла їй усе як на духу й не пошкодувала про це. Тоді вони і стали найкращими друзями.

— Одне й те ж саме: вони знову сваряться через бізнес, а потім зриваються на мені, — сумно відповіла Роуз.

— А брат? — не вгамовувалася брюнетка, — Він не міг тебе захистити як завжди?

— А брата не було вдома, — відповіла дівчина.

І на щастя в цей момент, продзвенів дзвінок на урок. Вчителька відчинила двері класу і, пройшовши до дошки, почала говорити про бактерії та різного роду організми.

                                                                             ***
Вчителька якраз говорила про інфузорію-туфельку, як раптово на телефон Роуз прийшло сповіщення. Місіс Хейзел нічого не помітила й далі вела урок. Дівчина з полегшенням видихнула, узяла в руки телефон і почала дивитись, яке сповіщення їй прийшло. Це було повідомлення від снепчату.

«Може, Кеті написала?» — подумала Роуз і усміхнулася.

Кеті — це її інтернет-подруга, яка живе в Лондоні. Вони майже весь час листуються.

Вона зайшла в додаток і вже готова була відповісти, але там її чекало розчарування:

Це була не Кеті, це був БІЛЛІ.

«Яка ж ти гарненька ❤️🐒🍌!» — написав відповідь на її останню сторіс Біллі.

«Серйозно? Це найгірше фото в мене в галереї. Я виглядаю тут, як мопс! І навіщо Енн вмовила її виставити?!» — подумала Роуз й, проігнорувавши, поставила телефон назад у кишеню.

                                                                              ***

Після уроків дівчата вибігли на вулицю. Було море школярів, які поверталися додому або ще стояли групками й розмовляли про своє. Роузі почала оглядати всіх оточуючих. Коли вона нікого не помітила, то з полегшенням видихнула:

— Хух, його ніде нема, — зігнувшись і поклавши руки на стегна дівчина витерла з лоба уявний піт.

— Ко., — Енні не встигла закінчити своє запитання, як із входу зі школи з’явився Біллі.

Хлопець був доволі симпатичним. Шатен з освітленими кінчиками, карі очі, пухкі червоні губи, густі брови й невеличкий ніс. Він був одягнений у світлу джинсову куртку, джинси такого ж кольору й у білу футболку, яку, видно, що він доношував після старшого брата.

— Роууз. Роуз…, Розонько…, — кричав Біллі.

— О Боже! — вдаривши себе рукою по чолі проказала Роуз, оглядаючи подвір’я в пошуках схованки від хлопця.

— Тепер ясно, — сміючись сказала Енн.

Енні знала про Біллі, ба більше, вона навіть бачила, як він декілька разів підходив до Роуз і просився провести додому, коли ті йшли разом зі школи.

Хлопець швиденько відшукав Роуз і, не втрачаючи ні хвилини, побіг до неї:

— Роузі, нарешті я тебе знайшов. Я тебе повсюди шукав, кликав. Дозволь мені тебе провести додому, — підійшовши до них, промовив шатен.

— Вибач, але… — уже хотіла відмовитися дівчина, як подруга перебила її:

— Ніяких «але». Я дозволяю тобі провести її додому. А я… а я ще маю попрати папугу, — швиденько дріботіла Енні і блискавично зникла з поля зору.

— Попрати папугу? Дивна вона, — озвучив думки Роуз Біллі.

«Хоч у чомусь ми з тобою схожі», — подумала Роуз.

— Ну, якщо захотів провести, тоді йдемо, — сказала Роуз і пішла вперед, а Біллі поплівся слідом за нею.

— Як школа? Як оцінки? — допитувався в неї хлопець, явно нервуючи.

— Добре. Добре, — знехотя відповідала Роуз.

— Як настрій?

— Добре.

— Якби ти поцікавилася як у мене справи, то б я відповів, що все добре, — солодощаво сказав Біллі.

— Ага.

Наступні десять хвилин вони йшли мовчки. На вулиці була гарна погода: сонце було високо над горизонтом і ясно світило, люди, які йшли поруч, поспішали додому: хтось до своєї родини, а хтось у порожню квартиру.