Розділ LVІ. Епілог.

Мира / Мирослава

Стою перед великим, в повний зріст дзеркалом у будинку бабусі й оглядаю себе. Дивлюсь на себе. Невже це я? У білій довгій сукні, з вишуканою зачіскою, в якій закріплено білосніжну фату.

Сьогодні я – наречена, хоча ментально нас з Еліасом, Хранитель поєднав ще місяць тому, тоді, в Імперії Тіней. Інакше б ми звідти не вибралися. Після чого в Імперії почався хаос й втрутились інші цивілізації в наведення порядку.

До кімнати заходять батьки. Мама кидається до мене й обережно обіймає мене, намагаючись не зіпсувати зачіску й макіяж. Батько залишається біля дверей, тільки теплий погляд не відриває від мене.

Він, після стількох років розлуки, ще трохи тримається на відстані, боїться чимось образити. Тільки поглядом постійно голубить. Сама собі заздрю, що маю таких батьків. Вони й досі кохають один одного, навіть після стількох років розлуки.

…Коли я повернулася додому, то відверто про все мамі розповіла, показала відео з нашої квартири. Вона ніяк не могла у все повірити. Наступного після повернення дня, зателефонував тато. Від мами вже не було жодних обмежень для зустрічі з ним.

І він приїхав. З квітами, з подарунками. А ще подарував теплі обійми, яких мені так довго не вистачало. Він теж розповів мамі все, навіть таємницю мого народження не приховав.

Сказати, що мама була шокована, це – нічого не сказати. Те, що я виявилася генетично їм не рідною, вона не хотіла приймати.

-  Ти – моя…, наша донька, - пригортала мене тісніше до себе. – Навіть, хай в тебе буде хоч десяток генетичних батьків, - змахувала сльози ненька.

-  Я дуже хотів, щоб твоя мрія – народити дитину, здійснилася, і ти могла стати мамою, Оленко, - тато сидів біля мами на дивані й ніжно обійняв лівою рукою, пригортаючи її ближче до серця.

-  Тому ризикнув зробити ритуал на зачаття, - швидше стверджувала, ніж запитувала мама.

-  Такий ритуал я тоді проводив вперше, - зітхнувши розповідав далі батько. – Мій заклик відчув Перший чаклун Королівства Триєдиних.

-  І він втрутився в ритуал, - мама шоковано закриває долонею рота.

-  Так, він своєрідно допоміг. «Сховав» доньку правителя Королівства Триєдиних, - батько правою рукою обіймає мене й пригортає до себе. – А ти змогла стати матір’ю.

Ми тоді довго розмовляли, сміялися, плакали та знову говорили. Наступного дня батько забрав матусю до себе в передмістя, а я залишилася господинею в нашій квартирі.

Еліас після переміщення опинився в Королівстві Триєдиних, розв'язував проблеми з мамою. Тепер вона живе в Королівстві. Жінка має гарний вигляд й на здоров’я не скаржиться. В неї будиночок, завела кота.

Через тиждень Еліас вже був зі мною. Я продовжую навчатись на дизайнера. Мій світлий дар як і його, працює на добро. Триєдині Богині та Чесноти нагадують про себе, коли потрібна допомога.

Хранитель… Після переміщення він повністю відкрився нам. Як виявилося, він і є тим Першим чаклуном, якого викрали Тіні, хоча мали вбити. Його смерть була інсценізацією. Це він, виявляється допоміг «сховати» мене на Землі.

А потім настільки переконав імператора Тіней у втраті пам’яті після переміщення, що йому повірили. Переконав і у своїй «відданості», тому почав користуватися довірою імператора.

Хранитель, чи то Перший чаклун, не захотів залишатися в палаці, він обрав інший шлях. Викладає у Магічній академії дуже цікавий предмет «Теорія і практика магічних заклять». Студенти до нього тягнуться, хоч він доволі строгий і вимогливий викладач.

Бодька… Мій чарівний Охоронець. Мій неймовірний нишпорка сьогодні вранці покинув мене. «Я ж не буду третім зайвим у вашому шлюбі» - хихотів від душі, аж голова у мене дзвеніла. «Мені тебе буде не вистачати» - з жалем відпускаю. «Покличеш - прийду» - в його голосі теж жаль. Покличу. Обов’язково покличу…

… І так, сьогодні ми з Еліасом одружуємось. Софія – подружка нареченої. Вінчання має відбутися в головному храмі Королівства Триєдиних.

Батьки мене благословляють і в кімнаті з’являються всі сім Чеснот. Вони прибули, щоб супроводити мене з батьками до храму. Ми опиняємось в залитому світлом храмі.

На підвищенні мене вже чекає Еліас. Лунає гарна мелодія і я, з батьком під руку рушаю до свого нареченого. На половині цього шляху стоять чоловік з жінкою. Вони вишукано одягнені, але й нічим від інших не вирізняються.

Достатньо одного лише погляду, щоб зрозуміти, що це мої генетично рідні батьки. мама, тобто королева, підходить й нерішуче обіймає, притискаючись щокою до моєї щоки. Батько, тобто король, теж обіймає, вони ледь стримують сльози.

Король, після обіймів, пропонує й свою руку, щоб нарешті дійти до Еліаса. Так і йдемо – мене ведуть обидва батьки. Вони передають обидві мої руки до рук нареченого й відходять знайомитись ближче.

Мої руки й моє серце належить Еліасу, як і його – мені. Наше кохання стало тим світлом, тим даром, що допомогло подолати темряву.

Ось і закінчилась історія про звичайну, чи може незвичайну дівчину Мирославу.

Щиро дякую всім читачам, хто слідкував за подіями, які розгорталися.

Буду вдячна й тим, хто приєднається пізніше.

Якщо книга сподобалась, залиште коментар, вподобайку, додайте до бібліотеки.

Всім добра і позитиву. ❤️❤️❤️

Ваша Ніка. ❤️❤️❤️