Розділ LV

Мира / Мирослава

Кожна дівчина мріє про неповторне весілля, краще, ніж в інших подруг. Чи мріяла я про таке – звісно, особливо в підлітковому віці. Хотіла, щоб все було неповторно: гарний наречений, чарівна сукня, квіти, гості, музика.

Натомість моє весілля й не весіллям буде, а шлюбним ритуалом. Після нього, ще невідомо чи зможу вижити. Ні омріяного нареченого, ні подруг, ні квітів, ні музики. Та ще й все має відбутися вночі.

Правда, сукня є. біла, розкішна, розшита перлами. Мабуть, так треба для ритуалу. Я ж носій світлого дару. «Ти будеш як біла ворона між чорними круками» - прилітає від Бодьки. От і «комплімент» від мого нишпорки.

Хранитель появився вранці. Сам. Сказав, що пора «прокидатися». Поклав переді мною схему, з позначками де і що має відбуватися. Наказав поїсти й відпочивати до вечора. До Еліаса навідуватися заборонив, він теж готується.

Тримаю в руках ту схему, а сконцентруватися не можу. Мені б спочатку свої думки «розкласти по поличках». «Чого всілася? Співчувати собі потім будеш. Схему храму вивчай» - не дає розслабитись моя нишпорка. Ох, Бодька, Бодька.

Ближче до вечора з’явились дві дівчини, в дорогому чорному одязі, як на похорон зібрались. Ну, взагалі то, так! Мене ж планують похоронити.

«Миро! Тобі хустинку для шмарклів підготувати?» - не вгаває мій нишпорка. Сарказму в його голосі стільки, що можна ложкою черпати. Подумки даю собі запотиличника. Вже стільки всього зроблено, стільки пройдено, пережито, а я тут розкисла.

Йду приймати ванну й ніжно мию свої «нігтики». Ззовні – звичайні нігті, вкриті прозорим лаком. А, насправді – сюрприз для Тіней та ще й який! Далі макіяж, сукня, туфлі. Я – готова.

В кімнаті з’являється Хранитель, бере мене за руку і ми переносимось до храму. Споруда має п’ятикутну форму. «І чому мене не дивує, що храм в основі нагадує пентаграму? Миро, якісь думки з цього приводу є?» - загадково кидає Бодька. Так, нагадує, але про це – потім.

Тут уже присутні «головні ді'ds особи» цього ритуалу. По колу, навпроти кожного кута храму, стоять троє Вищих, імператор і Нуар. Більше – нікого. Величезні чорні свічки – їх тут безліч попід стінами храму й вгорі, на люстрі – освітлюють весь простір.

Всі святково одягнені, з урочистими лицями, спостерігають, як Хранитель веде мене в центр їхнього кола. Йду, а сама концентруюсь і формую заклики про захист до всіх трьох Богинь. Нехай очікують, мені в будь-яку мить потрібна буде допомога.

Ми зупиняємось в центрі храму, Хранитель стає навпроти мене й розгортає пожовклий згорток. Він чітко починає читати незрозумілою мені мовою, якийсь текст. Помічаю самовпевнену посмішку на обличчі принца. Ну-ну.

 Якоїсь миті Хранитель зупиняється й наказує підійти з поклоном по черзі до Вищих, потім до імператора і, врешті, до Нуара. Взяти принца за руку й привести в центр кола, де він має завершити шлюбний ритуал. Не сперечаюсь, йду.

Мигцем ловлю вдоволення на обличчях тих п’яти монстрів, інакше ж їх не назвеш. «Миро, пора» - не перестає контролювати ситуацію Бодька. Знаю. Одразу летить заклик до ЛЮБОВІ «Допоможи мені». Вона має допомогти, щоб при торканні до нігтя він відчіплювався, а при стиканні з підлогою – активувався.  

Торкаюсь першого нігтя, опинившись перед першим з Вищих. Ніготь відпадає. Ледь схиляю голову й ніготь, непомічений, летить до його ніг. Активація відбувається миттєво. Краєм ока помічаю застиглу фігуру Вищого. Інші ж, спостерігають за мною й нічого не помічають.

Так рухаюсь по колу. Коли останній ніготь падає перед Нуаром, озираюсь на Хранителя. Не зрадить? Але він діє, як і домовилися. Підходить до прихованих в ніші дверей, відчиняє їх.

Звідти виходить Еліас. Він котить перед собою візок, в якому спить його мама. Хлопець подає Хранителю щось схоже на металеву літрову колбу. Старий мовчки бере її й ставить посеред храму. Сам же відходить вбік.

Від застиглих трьох фігур Вищих й імператора з принцом, до колби починають рухатись невеликі чорні згустки. Одночасно тіла всіх п’ятьох падають на підлогу й починають страшенно корчитись.

З них всіх злітають перуки й всі п’ятеро світять лисими головами. Оце так! За кілька секунд згустки опиняються в колбі. Хранитель швидко закорковує її, ставить печать й щось промовляє. Знову печать!

-  Сховаю на краю цивілізацій, - відповідає на наші здивовані погляди. – Там де не знайдуть.

-  Ми сподіваємось, що справді не знайдуть, - похмуро кидає Еліас.

-  А тепер треба поспішити, - квапливо нагадує старий.

Еліас залишає візок збоку, а сам миттю опиняється в центрі храму, обличчям до мене. Хранитель розгортає інший згорток, готується його читати.

-  Швидко візьміться за руки, - підганяє нас старий. – Знімайте захист з ваших сил.

Ми підкоряємось. Рука в руці, очі в очі й голос Хранителя лунає фоном. Якоїсь миті відбувається неймовірне. Наші силові поля починають сяяти золотим сяйвом, яке широкою хвилею охоплює нас з Еліасом, закручуючись в спіраль.

Потік світла стає все ширшим, й спіраллю починає підноситись вгору, все вище й вище. Світло вже захопило й Хранителя, який підкотив ближче до себе коляску з жінкою. Рух сяйнистого потоку стає швидшим, потужнішим й перетворюється на вихор.

Якоїсь миті вихор заповнює весь храм, несеться догори й зносить купол. Потужний стовп світла, який опускається згори, з’єднується з вихором, утвореним нашими потоками енергії. Лунає гучний тріск – на стінах храму з’являються тріщини.  

Голос Хранителя продовжує лунати. Майже втрачаю орієнтацію. Якоїсь миті чую голос Еліаса, який, немов, вихоплює мене на поверхню.

-  Обіцяю, - він не відводить погляду.

-  Обіцяю, - промовляю на видиху.

Осяйна воронка закручується все швидше, Триєдині Богині одночасно «вмикають» свій захист й ми всі четверо починаємо підійматися вгору.

Наступний розділ – епілог.

Всім добра і позитиву. ❤️❤️❤️