Розділ LІV

Мира / Мирослава

Ми довго радимось і врешті приходимо до одного рішення. Хоча, в мене є ще й запасний варіант, який ми розробили разом із Чеснотами. Про нього перед Хранителем навіть не згадую. Крім того, ще й «сюрпризи» приготовані.

Цей день міг би стати останнім в житті хлопця, якби у нього вилучили його світлий дар. Хранитель повідомляє, що цієї ночі він в присутності Дамірана має провести ритуал вилучення дару в Еліаса й перенести його в матір Еліаса.

А вже під час шлюбного ритуалу, цей дар від матері заберуть для Нуара. І знову обговорюємо, як зробити ритуал вилучення правдоподібним на вигляд. Пропоную свою допомогу. Коли вислухали мої «божевільні ідеї», план Хранителя піддали корекції. 

Настала ніч, яку очікувала із тремтінням в колінах. Ніч, яка може стати фатальною для Еліаса. Загодя, залишаю ілюзію замість себе й з’являюсь в кімнаті коханого. Він вже готовий до того, що має відбуватися. Підходить ближче, бере мої руки у свої й ніжно заглядає в очі.

На якусь мить, немов розчиняюсь в тому погляді. «Миро, немає коли милуватися. Скоро сюди прийдуть» - підганяє Бодька. Ну, звісно, як же без нього. «Ти нестерпний!» - фиркаю у відповідь.

-  Миро, щоб сьогодні не сталося, знай, я тебе й на іншому боці горизонту знайду, - його гарячий шепіт обпалює мої губи. – Ти моя обрана долею половинка. Ми не зможемо один без одного.

-  Якщо ти моя половинка, то зараз тихо стоїш й не заважаєш мені нас рятувати, - перша коротко цілую його в губи й роблю крок назад.

Повертаюсь до ліжка й формую ілюзію Еліаса, який спить на ліжку. А, що? Вони невидимі Тіні використовують для своїх цілей, а я ілюзіями населю, якщо не Імперію, то палац – точно. Ще трохи й ілюзія готова.

Формую заклик до ВІРИ «Сховай мене», підходжу  до коханого й обіймаю його. Так ми стаємо невидимими для всіх. А обійми – найприємніше, що може бути в цей момент.

 Еліас теж обіймає мене, ніжно тулячи до своїх грудей. Ми настільки близько, що навіть серця б’ються в одному ритмі. Ловимо подих один одного.

«Миро, сюди йдуть» - попереджає Бодька. Переказую це Еліасу й ми затихаємо. До кімнати повагом заходять троє кремезних чоловіків, в чорних мантіях. І хоч обличчя в борознах зморшок, а волосся, як і очі – чорні.

За ними заходить імператор й останнім – Хранитель. У нього в руках згортки, як розумію, із закляттями. Хранитель з поклоном просить Вищих, а це – вони, стати з лівого боку ліжка. Сам же, разом з Даміраном – стає з правого.

Не встигають вони розміститись, як відчиняються двері й двоє охоронців заносять у кріслі матір Еліаса. Вона спить, вірніше, її напоїли сонним напоєм.

Відчуваю, як напружився хлопець, хоч і знав про цей момент. Легенько гладжу його по спині й ментально передаю: «Ілюзія».

Так, я встигла створити ілюзію його матері, а Хранитель сховав її, тому жодної загрози для жінки немає. Подумки даю собі запотиличника за те, що не сказала Еліасу про заміну. Могли б викрити себе, якби він не стримався.

А тим часом починають ритуал. Хранитель дістає загорнений в тканину артефакт -  невелику срібну печать. (В них, що всі ритуали з печатями проводять?). Потім скидає з «Еліаса» ковдру й кладе її на його тіло в області грудини. Вони не бояться, що хлопець прокинеться, адже теж мав випити сонний напій.

Всі п’ятеро чоловіків простягають над Еліасом руки й Хранитель виголошує закляття. На останній фразі навколо печаті виникає світіння й він швидко підхоплює печать й прикладає її в області грудини матері хлопця. І знову виголошує вже інше закляття

Печать ледь пропалює одяг на «жінці» й знову набуває первинного вигляду. Хранитель забирає той артефакт й знову ховає в тканину. Кличуть охоронців, які виносять «матір» Еліаса. Слідом за ним, із задоволеними лицями, виходять й Вищі разом з Даміраном.

-  Якби ти дійсно лежав на цьому ліжку, то після ритуалу, не факт, що довго прожив би, - стиха промовляє Хранитель, складаючи принесені речі.

-  Мені не можна тут залишатись, -  обзивається Еліас. – Треба десь схоронитись до завтра.

-  Підете за мною, а потім Мира повернеться у свою кімнату, - ледь хитнувши головою шепоче старий і забравши принесене виходить.

Ми з Еліасом йдемо слідом. Опиняємось в його кабінеті. Знімаю захист й здивовано зиркаю на Хранителя. Він посміхається (виявляється, він вміє посміхатися), підходить до одного зі стелажів, торкається його рукою в потрібному місці.

Нам відкривається кімната з усіма необхідними речами. Навіть печиво на столі. Не втримуюсь й беру, адже їсти вже хочу. Еліас залишається тут, я ж повертаюсь у «свою» кімнату. Завтра вночі й мене чекає випробування.

Ніч з двадцять першого на двадцять друге грудня є найдовшою. День зимового сонцестояння є державним святом Імперії Тіней. В цю ніч вони святкують. В цю ніч народився Нуар – єдиний спадкоємець імператора. В цю ніч, завтра, має відбутися шлюбний ритуал спадкоємця престолу.

Від Хранителя почула, що вже п'ятнадцять років в Імперії Тіней не народжуються діти. Чисельність населення підтримували за допомогою втілення безтілесних тіней. Вони формуються з негативних емоцій й енергетики негативних вчинків людей.

Також тут багато навернених й викрадених з різних цивілізацій, таких як і він, теж багато. І для того, щоб в Імперії знову народжувались діти треба змішати енергію темного дару спадкоємця престолу з енергією світлого дару Мири.

А для отримання імператорською сім’єю безсмертя, ще треба світла енергія Еліаса. Жорстокий світ, жорстокі й закони.

Знову розкладаю маяки. Треба не тільки відпочити, а й спланувати, як маю діяти. В моєму випадку ілюзію використовувати не можна, «сюрпризи» не спрацюють.

Вже майже засинаю, коли Бодька нагадує про себе. «Коли доберешся до інтернету, погугли їхні імена. Все в тему» - підсумовує. Погуглю, тільки б вибратись звідси.

Яке випробування чекає на Миру і які «сюрпризи» вона приготувала?