Розділ LІІІ

Мира / Мирослава

За три дні до дня зимного сонцестояння – п’ятниця і наші, вже традиційні зібрання у «Шаттені» ніхто не скасовував. Давид від самого ранку надміру уважний, дотепний, здається, що перевершує самого себе. Софія дивується, а я то знаю, до чого все йде.

Ввечері, перед виходом з дому, ніжно обіймаю маму. Знаю, що після переходу мене знову замінить якась Тінь. Намагаюсь вірити, що все завершиться добре для нас з Еліасом, але тривога не відпускає.

Ретельно намагаюсь приховати її, коли  Давид, по черзі, забирає нас із Софією з дому й ми їдемо до ресторанчика. Знову обговорення студентських новин і казусів, жарти, анекдоти. Засиджуємось.

Давид сьогодні в костюмі й білій сорочці. Цілий вечір не відходить від мене, що не залишається непоміченим нашими друзями. Над нами починають кепкувати. Хлопець не звертає уваги, натомість підводиться з місця, протягає мені руку й веде танцювати під легку мелодію, яка лунає в ресторанчику.

З усміхом на обличчі й стиснута, як пружина - всередині, йду за ним. «Розслабся. Минулого разу ти нелегалом туди поспішала, а зараз по офіційних VIP- каналах йти боїшся?» - знову кепкує Бодька. Хмикаю подумки у відповідь й відпускаю себе. Дійсно, зайва тривожність лише погіршить мої реакції.

Коли мелодія стихає, Давид нахиляється до мого вуха й просить допомогти йому, хитнувши головою в бік службових приміщень. Він не відпускає мою руку. Йду за ним. Пояснює, що хоче поправити комір біля дзеркала. Ага!

Підходимо ближче до дзеркала, Давид стає перед ним й одразу помічаю, як дзеркальна поверхня береться легенькими хвилями. Все, як і минулі рази. Підходжу ближче до нього.

Він ривком підхоплює мене на руки й робить крок в дзеркало. Встигаю помітити, що дві Тіні, які вискочили нам навпроти, набувають нашого з ним вигляду й одягнені так, як ми. Отже, миттєва заміна. Розумно, щоб питань у друзів не виникало…

Різкий гул у вухах, мелькання вогників, світлих цяточок і ми опиняємось в тій же кімнаті, куди мене переміщали вперше. Давид, чи то вже Нуар, кладе мене на ліжко й відступає. Ментально спостерігаю за ним. Вдаю, що без свідомості, як було минулого разу.

Одразу відчиняються двері й до кімнати заходить Хранитель. Він мигцем зиркає на Нуара й підходить до ліжка. Вивчає моє обличчя. Помічаю в його погляді неймовірну суміш туги, рішучості й ще чогось, що не можу вловити.

-  Чому вона без свідомості? – Нуар стає біля Хранителя. – На Землі, після повернення, вона не втрачала свідомості.

-  Переміщення сюди для неї складніше, от і втрата свідомості, - знизує плечима Хранитель. – А переміщення на Землю для неї простіше, тому й реакція інакша.

-  Батько вже є? – хлопець рушає до дверей.

-  Є, вже займається приготуваннями до шлюбного ритуалу, - спокійно повідомляє старий, залишаючись біля ліжка.

Грюкнувши дверима Нуар виходить, а Хранитель продовжує вдивлятись в моє обличчя.

-  Я знаю, що ти все чуєш, - зі спокоєм, якому можна позаздрити кидає старий.

-  Чому ж не сказав про це принцу? – не змінюю положення тіла, тільки розплющую очі.

-  Ти навіть знаєш, що він принц, - швидше твердження, ніж запитання падає з його вуст. – Я одразу здогадався, що ти їм не по зубах, - він киває головою вслід Нуару.

-  Я чимось себе видала? – примружую очі, вивчаю його реакції.

-  Ні. Думаю, навіть багато приховала такого, про що я й не здогадуюсь, - спокій на межі з байдужістю лине від нього.

А він не такий простий, як може здатися спочатку. За цією завісою спокою і байдужості, стоять знання й багатовікова мудрість.

-  Чого від тебе очікувати маю? – нахабно дивлюсь в очі старого.

-  Я на вашій з Еліасом стороні, - Хранитель підтискає губи. – Це й для мене шанс, яким хочу скористатися. Що передати Еліасу?

-  Вранці, коли всі заснуть, зайди до нього в кімнату й скажи, що я тут, - видаю єдине прохання.

-  Чому вранці? – миттєве здивування й знову маска спокійної байдужості.

-  Він вже може спати зараз, адже ніч за вікном, - пояснюю. – Та й не хочу, щоб хвилювався за мене. Йому треба відпочити.

Хранитель коротко киває головою, погоджуючись з моїми поясненнями. Тихо прощається й покидає кімнату. Заплющую очі. «Вирішила познущатися зі старого?» - Бодька не втримується від коментаря.

«Познущатися?» - ліниво реагую на його іронію. «Ну так. Ти ж підеш вранці до Еліаса. Хочеш, щоб Хранитель був вражений твоїми здібностями?» - видає моя нишпорка. «Я йому не довіряю» - кладу крапку в його розпитуваннях.

Створюю магічні маяки, для попередження про відвідувачів. Бодька теж на варті, тому швидко засинаю. Прокидаюсь від сигналу одного з маяків. «Миро, у нас гості» - мій вірний нишпорка теж хвилюється.

Концентруюсь й формую заклик до ВІРИ «Сховай мене». Сама ж створюю свою ілюзію, яка буде лежати «Без свідомості». Якась мить і все готово. Встигаю навіть подих перевести.

До кімнати заходить Даміран з Нуаром. Спостерігаю за їх задоволеними фізіономіями. Так і хочеться стерти то задоволення, при чому, вручну. «От би зараз стукнути їх. Мабуть, у психушку потрапили б від шоку» - не втримується Бодька. Вони якусь мить дивляться як «я сплю» й повертаються до дверей.

-  Сукню для нареченої, хоч гарну приготував? – з насмішкою кидає Нуар.

-  Дуже гарну. За статусом так має бути, - хмикає імператор. – Для твоєї мами теж приготував, - рівним тоном продовжує.

Ага! Похоронить її в тій сукні. Виходять. І чого приходили? Ментально прикріплююсь до Нуара й бачу, що вони розходяться по спальнях. Ментально відчіплююсь й повертаюсь.

Ще трохи й мені пора до Еліаса. Знайомим маршрутом досить швидко опиняюсь в його кімнаті. Він там не один, з ним Хранитель.

Мабуть, я прийшла одразу після повідомлення про мою появу тут, бо вираз обличчя Еліаса виражав стурбованість. Та захист від ВІРИ йому не завада, тому він починає посміхатися, щойно побачив мене.