Розділ LІІ

Мира / Мирослава

Хороші новини, хороші новини – повторюю про себе, ніби аутотренінгом займаюсь. Бодька насмішкувато хмикає. Стоп. Щось передчасно я почала панікувати. Зазвичай паніка накриває вже опісля, коли проблема вирішена.

Роблю глибокий вдих - видих й концентрую свою увагу на Доброчесності. Вона помічає, що я готова слухати й продовжує, насторожено зиркаючи на бабусю. Бабуся у нас буде рефері чи адвокатом?

-  Так, що там з магічним мікроорганізмом не так? – питаю вже спокійним тоном.

-  Він підштовхнув процеси завершення формування твого світлого дару, - ледь усміхається жінка.

-  Це добре чи погано? – не можу змовчати.

-  Ми гадаємо, що це добре, - Доброчесність навіть кивком голови підтверджує сказане. – Твій дар розкриється з дня на день.

-  Що ж тоді робити? Давид чи  Владлен можуть відчути сплеск енергії, - на мить розгублююсь.

Бабуся підходить й пригортає мене до себе. гладить заспокійливо по спині.

-  В день, напередодні розкриття твого дару, ти будеш відчувати припливи жару в тілі, легку ломоту, пітливість, спрагу, - перелічує симптоми жінка.

-  Щось при цьому треба робити? – допитуюсь, сідаючи вже біля неї

-  Нічого. Просто треба перетерпіти, пити багато рідини. Наступного дня вранці, після розкриття світлого дару, ми з Триєдиними Богинями проведемо захисний ритуал, - чітко інструктує мене Доброчесність.

-  Я зможу сама за кермом їхати сюди для ритуалу? – уточнюю деталі.

-  Яке «за кермом»? Відчула описані ознаки й швидко сюди, тут ночувати маєш, - ледь не фиркає жінка. – Бо твою енергію можуть відчути Тіні, якщо ти будеш в іншому місці. Тут захисний контур виставлений.

Всередині відчуваю легкий мандраж, навіть руки трохи тремтять. Що зі мною буде коїтись після розкриття дару, як ним керувати? Мабуть, мої думки були настільки гучними, що їх «почула» Доброчесність.

-  Ти маєш бути тут ще й для того, щоб ми одразу навчили тебе користуватися своєю силою, - вона м’яко бере мене за руку. – Миро, ти маєш бути щасливою, що все так сталося, - переконує мене.

-  Щасливою? – не можу зрозуміти про що вона.

І далі вона пояснює, що під час шлюбного ритуалу, я могла б, при необхідності, скористатися тільки магією природи, яку опанувала у бабусі. А тепер у мене буде надпотужний «інструмент» для усунення загрози, яку несе Нуар і його батько.

-  Підозрюю, що Еліас прийде тобі на допомогу, - зі значною ноткою впевненості додає Доброчесність.

Згадую синь його очей, його усмішку й серце починає битися частіше. Еліас. Навіть його ім’я діє на мене якось дивно. Ніколи такого зі мною не було й таких почуттів не переживала.

«Ти закохалася, Миро» - лагідно озивається Бодька. «Думаєш?» - питаю й хочу почути підтвердження. Бо що ж це інакше? «Впевнений» - в голосі моєї неймовірної нишпорки чую ніжність. Ого!

В четвер після першої пари з’являються симптоми, про які розповідала Доброчесність. До того ж іще й нудота. Єва Мстиславівна дає дозвіл на два дні відсутності.

Мама припускає, що це грип починається й не заперечує, коли я кажу, що поїду до бабусі Марини. Вдома збираю сумку й до вечора вже у бабусі. Мені настільки погано, що бабуся не відводить співчутливого погляду. Якось засинаю, добряче помучившись з неприємними симптомами.

А вранці… Ранок для мене починається задовго до сходу Сонця. Бабуся будить мене, допомагає викупатись й розчесати волосся. Відчуваю себе досить дивно. У кінчиках пальців, немов блискавки проскакують, волосся на голові, здається, світиться. Відчуваю таку силу, що здається думкою можу речі пересовувати.

А далі бабуся подає сукню. Біла, зі срібним відливом, розшита перлами, з широким низом і мереживним верхом. Ніби з казки вилучили. Одягаюсь й зиркаю в дзеркало. Бачу неймовірну красуню, в сяйнистому еліпсі. Невже це я?

 Бабуся витирає щасливі сльози. Обертаюсь до неї й помічаю, як згори опускаються Триєдині Богині й Чесноти. Вони теж у святковому вбрані, з радісно-урочистим виразом на обличчях.

А далі ми переносимось. Куди? Не знаю, бо говорити не виходить та й момент не для розмов. «Розумниця» - отримую від Бодьки й подумки усміхаюсь. Ми, в неймовірної краси, храмі.

Золотий і білий колір тут домінують. В кутах розташовані скульптури. В трьох із них – по скульптурі Триєдиних Богинь, в четвертому – скульптурна композиція семи Чеснот. Лунає музика, співає хор.

Ми стоїмо в центрі храму. Богині й Чесноти починають щось промовляти на незрозумілій мені мові. Якоїсь миті я відключаюсь і все, що відбувається далі, йде повз мою свідомість…

Приходжу до себе у будинку бабусі, на своєму ліжку, як була, в тій чарівній сукні. Бабуся сидить в кріслі з книгою в руках. Побачивши, що я прокинулась, вона підхоплюється на ноги й підходить ближче.

-  Я…, - виштовхую із себе. В горлі сухо.

-  Все добре, Миро, - бабуся протягає руку й допомагає мені підвестися.

Відчуваю слабкість в ногах. Вона подає мені кухоль з якимось напоєм. Після випитого, відчуваю себе набагато бадьоріше.

А далі ми взялися за навчання керування моїм даром. Спочатку майже нічого не вдавалося. Я засмучувалась, навіть плакала потай від бабусі. В цих випадках Бодька «вмикав» свій сарказм, іронію й витягував мене із цього стану.

 Вже в неділю до кінця дня я добре справлялась із засвоєними вміннями. В понеділок зранку їду в університет просто від бабусі. Маму попередила.

Давид якийсь засмиканий, вигляд має хворобливий, іноді навіть відповідає не до ладу. Софія намагається його підтримати, він же відмахується постійно. Владлен також не має того лоску, який був помітний ще зовсім нещодавно.

Після пар приїжджаю додому й застаю маму на кухні. Вона щось наспівує, готуючи мені лазанью. Не помічаю жодних ознак розчарування пов’язаних з Владленом.

Дні пролітають швидко. Зранку – навчання в університеті, після пар – зовсім інше навчання у бабусі. Я відчувала в собі таку силу, що іноді ставало лячно. Це, як перші поїздки за кермом автомобіля без інструктора.