Розділ ХLVІІІ

Еліас

Віддалений шум за дверима, який хвилями поширюється коридором, змушує прокинутись раніше. Повертаю голову до вікна – ще темно, але годинник підказує, що скоро світанок. Спати вже не хочеться.

Тільки відкинув ковдру, як за дверима почулися квапливі кроки. Швидко вкриваюсь знову, заплющую очі й повертаюсь обличчям до стіни. Двері тихо прочиняються й моє ментальне поле розпізнає Хранителя.

І чого так рано прибігати? А, ну так, він же готується відпочити, тому чергові відвідини моєї персони. Він ледь ступаючи наближається, ментально спостерігаю за ним. Стоїть, заклавши руки за спину, слухає моє дихання.

Ментальним зором перевіряю, чи ніде немає витоку моєї сили, моєї світлої енергії. Заспокоююсь, переконавшись, що нічого він не побачить. Хранитель підіймає книгу, яка впала на підлогу, кладе її на стіл. Я й не помітив, коли вона впала..

Потім він важко видихає, повертається й рушає до дверей. Ментальним зором впираюсь в його спину й через неочікуване відкриття ледь не «здаю» себе. Він не втілена Тінь! Він – навернений! Він був світлим! Зрадник? Хоча…

Чорний серпанок вкриває його силове поле, через який пробиваються світліші цяточки. Вони не сяйливі, а немов через брудне скло. Здогад накриває миттєво, адже бачив таке в одному зі своїх видінь.

Він – викрадений Тінями! Отже, він тут не з власної волі. Але не зрозуміло, чи щиро підтримує імператора, чи вимушено прислуговує. Тепер не впевнений, що він не помітив розширення мого силового поля. Відкидаю похмурі думки та йду до ванної.

Після прийняття душу відчув себе новонародженим. Ніби скинув з себе затісний одяг й вдихнув на повні груди. Кокона немає! Я так хвилювався через оглядини Хранителя, що не одразу це помітив.

В коридорі знову чутно якийсь шум, просто біля моїх дверей. Закриваю свої силові контури, чекаю. Але ніхто не заходить. Підходжу ближче до дверей, прислухаюся, потім ментально підселяюсь до офіцера за дверима, який керує охороною.

-  Не прикидайся! – гиркає офіцер на чергового охоронця. – Це що таке, змова? – від гніву у нього роздуваються щоки.

-  Я дійсно себе погано почуваю, - слабким голосом виправдовується звинувачений у брехні.

-  Вже третій за сьогодні! – ледь не тупотить ногами. – Я з’ясую, що відбувається! А зараз ти будеш виконувати свій обов’язок! Твій пост тут і щоб все було за правилами! – офіцер відмахується від охоронця й рушає далі.

Так це ж… Отже, ще одна ідея Мири виявилася не божевільною, а геніальною. Ще один магічний мікроорганізм працює! Ментально залишаюсь з офіцером, який продовжує зміну охорони.

При повороті до переходу в інше крило будівлі, офіцер залишає ще одного охоронця. Тут розташовані лише одні двері, і ця частина коридору не проглядається з обох боків.

Ментальний зір дозволяє побачити, що це кабінет Хранителя. Мені якраз сюди й треба. Помічаю, що охоронець, який залишився біля дверей, теж блідий і виглядає знесиленим.

Отже, можна сподіватись, що охоронець біля моїх дверей не буде дуже пильно охороняти мою персону. Це тішить. Та й охоронець біля дверей кабінету Хранителя, теж не налаштований на виконання своїх обов’язків, тобто виконує їх через силу.

Відчіплююсь від офіцера й повертаюсь до себе. Вже добре, що дізнався де знаходиться кабінет того викраденого. Наступним кроком буде пошук заклять…

Мені приносять їжу, напій у глечику. Накривають на стіл, наповнюють горнятко тим напоєм. Ментально вже бачу те, що ще першого візиту побачила Мира – у напій додано снодійні препарати.

Вдень, коли вони сплять, снодійне для мене – це ще один спосіб страховки. Покоївка прибирає, одночасно спостерігаючи за мною. Знаю, що вони - шпигуни імператора, але стараюсь доброзичливо відноситись, щоб не викликати підозр.

Відсовую на край тарілку з недоїденою їжею й тягнусь за горнятком. Помічаю вдоволення, яке мелькає на обличчі покоївки. Посміхаюсь їй й «необережним» рухом «випадково» скидаю тарілку на підлогу. Тарілка розлітається на осколки.

Відкладаю горнятко з питвом, встаю й спостерігаю, як вона метушиться, збираючи фрагменти тієї тарілки. Якоїсь миті вона вислизає з кімнати з осколками в руках, а я швидко виливаю вміст горнятка в срібний кубок, який для декору стоїть на полиці.

Сідаю на ліжко з горням в руках й тримаю його біля рота. Так вона мене й застає і попри додаткові клопоти з прибиранням, залишається задоволеною. Поки вона працює ганчіркою, я відкриваю книгу, яку підняв з підлоги Хранитель й розгортаю на потрібній сторінці.

За кілька хвилин покоївка справляється з роботою і йде з виглядом відмінно виконаного завдання. Ще трохи чекаю, поки все стихне. Ментально заглядаю за двері, щоб побачити охоронця біля моїх дверей. Він сидить на підлозі, зіпершись спиною до стіни й схиливши голову. Спить.

Чекаю ще кілька хвилин. Поза охоронця не змінюється. Йду до дверей і тихо їх відхиляю. Зазираю в утворений отвір. Охоронець, як сидів, так і сидить. Магічний мікроорганізм досить добре вплинув на цього нещасного.

Виходжу в коридор й оглядаюсь. Вікна, які вбудовані в заглиблених нішах притінені важкими сірими гардинами. Вздовж коридору нікого не видно. Намагаючись не видати ні звуку, швидко рухаюсь до переходу в крило будівлі, де розташовані покої імператора.

Підійшовши до повороту, за яким буквально в двох кроках знаходиться кабінет Хранителя, заглядаю з-за рогу. По східцях, озираючись, підіймається охоронець. Швидко відступаю в нішу, до вікна й ховаюсь за гардиною. Намагаюсь зіллятися зі стіною, щоб нічого не видало моєї тут присутності.

Еліас наважується на ризикований крок.

Чим закінчиться його «прогулянка» до кабінету Хранителя?

Залишайтесь з героями й дізнаєтесь.

Всім добра і позитиву. ❤️❤️❤️