Розділ ХLVІІ

Еліас

З дитинства помітив, що я не такий, як інші діти. Та й інші це помічали, адже достатньо було комусь мене образити, коли ми бували у бабусі на Землі, як йому «прилітало» в рази гірше покарання.

Мама іноді гнівалась, а батько, образ якого майже стерся в пам’яті, посміхався й заспокоював її. Батько в мене теж не простий чоловік,  рідний брат матері Триєдиних Богинь, й володіє величезним надприродним даром.

І все було добре до того, надто пам’ятного літа, коли ми гостювали в бабусі. Мама, ніби то випадково, познайомилась з нинішнім своїм чоловіком - імператором Імперії Тіней.

Це вже потім я зрозумів, що нічого випадкового в тому знайомстві не було, йому потрібен був я. Бути зі мною поряд до потрібного часу імператор міг, лише одружившись з моєю матір'ю.

Та навіть не стільки я був йому потрібен, скільки мій потужний дар. Коли ми опинилися в Імперії Тіней й мама зрозуміла, що для неї все виявилося не таким чарівним, вже було пізно. А одного ранку я прокинувся й не відчув тієї легкості й міцності в тілі, які були до цього.

Так і ріс, відчуваючи, наче гирі на руках і ногах. Це вже зараз, коли Мира розповіла про дії імператора й моєї мами зрозумів, що тоді вони «зв’язали» мій дар, «одягнувши» ментальний кокон. Тому й відчував ментальні кайдани на руках і ногах…

Від моменту розповіді Мири вже минула доба, а я ніяк не можу зрозуміти, як мама не здогадалася, що вона робила. Та не хочу витрачати свій час на роздуми про колишні мамині дії, треба покласти край свавіллю імператора.

Мира… Я чекав її багато років, знав, що вона прийде. Навіть крізь цей ненависний кокон до мене приходили чіткі видіння, які приносили багато інформації. Тільки вдіяти нічого не міг. Це як дивитись на іграшку у вітрині магазину – бачиш її так близько, а взяти не можеш.

Коли вона вперше з’явилась на моєму порозі, від захоплення нею, її красою, сміливістю й щирістю, навіть говорити було важко. Її, майже божевільні ідеї, сила духу й витримка, вражають. В такі моменти стає соромно, що мене дорослого чоловіка, витягує із халепи дівчина.

Після того як вона змогла хоч трохи очистити проміжки кокона, в мені почала краще циркулювати енергія. Адже моя сила, на відміну від її, вже давно прокинулась, тільки тенета кокона утримували її. А її поява вчора, те, як вона втілювала свій божевільний план, змусила повірити, що справимось.

Сьогодні вже відчуваю неймовірний приплив енергії, повністю розкрився ментальний зір. Отже, магічний мікроорганізм робить свою справу, поїдаючи нитки кокона, й непогано з нею справляється. Ще день чи два і цей ненависний кокон зникне повністю.

Відчуваю вже досить великі діри в коконі, але вже сам закриваю їх, щоб не виявили імператор зі своїми прихвоснями. А ще Нуар. Мій брат по матері завжди поводився, як чужий. Братерської любові між нами не було.

Не міг повірити, відколи дізнався від Мири, що Нуар згідний з планами свого батька вилучити мій дар. Цікаво, чи знає він чим це для мене закінчиться? Імператор то знає, навіть дружину свою не пошкодує. Хіба так мають чинити рідні люди?

Він ввечері кожної суботи приходить до мене, щоб висловити своє презирство, насмішку й отримує від цього задоволення. Цього разу треба добре стримуватися, бо вже можу «дати здачі». Але виявляти свої звільнені можливості ще зарано.

Сьогодні знову чекаю його відвідин ввечері. І він приходить, аж смішно, який він передбачуваний. Стою біля вікна, намагаюсь навіть не дивитись на нього, але відчуваю, що з моїм ментальним полем щось коїться.

- Ти ще не лежиш? Не спиш? Дитячий час вже закінчився, тобі пора в колисочку, - єхидний смішок зривається з його вуст, в очах нотки насмішки й садистського задоволення.

Повільно повертаюсь, сплітаю руки на грудях, хочу так відгородитись від нього. Зиркаю на нього з-під лоба й мимоволі смикаюсь від подиву. То ось чому моє ментальне поле почало свою роботу.

На щоці Нуара прикріплено якесь ментальне послання й моє ментальне поле уже посилено його відкріплює, навіть без моєї участі. З над зусиллям стримую свій сплеск енергії.

Однак, Нуар підмічає різко напружені вилиці, примружені очі, стримане дихання. Він це сприймає на власний рахунок, тому тішиться ще більше. Насправді ж, я ментально спостерігаю, як моє поле вже відкріпило те послання.

Те послання точно мені, тому що видно срібляста печать. Тільки світлі сили можуть мати такі ментальні кольори. Поки працювало моє ментальне поле, серце калатало так, що думав Нуар почує, а він тільки ще більше зловтішається.

-  Що, братику, - майже випльовує зневажливо. – Ну, зупини мене, покажи на що здатний.

У відповідь лише мовчу. Не тому, що немає що сказати, а тому, що немає сенсу говорити. Не почує. А Нуар розпаляється ще більше.

-  Скоро ми щасливо заживемо. Без тебе, - підходить близько, але не впритул. – Ти з-за горизонту на нас лише дивитися зможеш, - різко кидає.

Вдавано спокійно сприймаю і цей викид його агресії, хоч всередині все вибухає від того, що він сказав. Своїми, необережно кинутими словами, Нуар показав, що ЗНАЄ! Знає, що я загину.

Хочу аби швидше забрався з моєї кімнати. Він ще трохи стоїть посеред кімнати, «їсть» мене очима, потім різко розвертається і йде, гучно грюкнувши дверима.

Полегшено видихаю, сідаю й заплющую очі. А моє ментальне поле вже розкрило надісланого ментального конверта й відкрило повідомлення. Отримана інформація підіймає всередині тривогу за Миру. Знов вона ризикує.

Сподіваюсь до завтрашнього ранку магічний мікроорганізм повністю справиться із «одягненим» на мене коконом. Вранці всі підуть відпочивати, і в мене буде час пробратися до кабінету Хранителя, щоб знайти потрібні для мене та Мири закляття.

Було б добре, якби я мав такий захист невидимості, який має Мира, але й без нього сподіваюсь впоратись. В роздумах засинаю, відчуваючи, як щохвилини вивільняється моя сила від ненависних пут.