Розділ ХLVІ

Мира / Мирослава

Як добре, що послухалась бабусі й вивчала з нею можливості природної магії. Як добре, що Тіні її не бачать. Як добре, що в мене є такі неймовірні помічники.

Поки Бодька задоволено хмикає, повертаюсь в комірчину, покликавши з собою бабусю. Ми будемо займатися «написанням» магічного листа, а чесноти тим часом будуть творити для нього магічний конверт. Без нього листа можуть перехопити або прочитати.

Повністю концентруюсь на своєму завданні, бабуся страхує, допомагає. Коли завершую, то ледь на ногах стою, а в мене ще одна місія… Виходжу до вітальні, а там вже все готово.

Ментальним зором бачу на столі створений конверт. Ті, хто не має високого рівня розвитку ментального зору, його не побачать. В мене в руках лист аналогічного вигляду.

Тепер залишилось тільки помістити лист в конверт й «прикріпити» до Нуара, тобто Давида. Чесноти знову беруться до роботи, а мене бабуся пригощає теплим молоком із солодощами. Треба хоч трохи відновити сили.

Коли я виходжу з кухні, мені дають пляшку з мінеральною водою, яка ще не відкривалася. Питально підіймаю на них погляд й розгублено верчу її в руках. Нічого не розумію. При намаганні відкрити, мене зупиняють.

Чесноти пояснюють, що в цю пляшку «загнали» ментального листа і пояснюють, як мені «прикріпити» його до Давида. Сьогодні субота й до обіду Давид спить, сам розповідав про це. Потім може зустрітися з друзями, а ближче до вечора, за його словами, він їде до батьків.

Тобто в «перекладі» на нашу мову, під вечір він переміщається до Імперії Тіней. Отже, мені терміново потрібно з ним зустрітися. Вмикаю телефон, перевіряю чи ніхто не телефонував. Тільки Соня, двадцять хвилин тому.

Телефоную їй і пропоную зустрітися десь. Зиркаю на годинник – майже одинадцята.

-  Давида будемо з собою кликати, - грайливо питає.

-  Якщо хочеш, то телефонуй йому, - хочу, щоб це була її ініціатива.

-  Думаю втрьох буде веселіше, - виносить свій вердикт подруга, я погоджуюсь.

-  Тільки хай він за мною заїде спочатку. Йому ж до мене ближче, - підсовую їй ще одне своє рішення.

Софія погоджується одразу. Заспокоююсь. Чесноти зникають, а в мене ще розмова з бабусею й тема делікатна.

-  Ти щось хочеш мені розповісти, - швидше стверджує, ніж питає бабуся.

-  Так. Мене турбує мама, - сідаю до столу й підбираю слова, щоб все правильно подати.

-  В якому плані? – бабуся сідає навпроти, схиляє голову набік.

-  Мама зустрічається із Владленом, тобто імператором Тіней, - винувато зиркаю на рідненьку.

-  Вважаєш себе винною? Не треба, - замислюється бабуся. – Те, що він, шукаючи шляхи до тебе, використовує в своїй грі твою маму, не робить тебе винною.

-  Вона ж батька любить досі. Владлен, можливо, якось впливає на неї. я ще не встигла з цим розібратися, - розмахую руками перед собою показуючи своє обурення.

-  Добре, я подумаю над цим, з батьком твоїм пораджусь, - підсумовує вона. – Тобі пора, бо запізнишся, - додає.

Хапаю свої речі, кидаю в сумочку «чарівну» пляшечку мінералки й поспішаю до автомобіля. Коли з’являюся вдома, то до приїзду Давида залишається мало часу.

Мама дивиться телевізор й дивується переміні моїх планів. Дарую їй усмішку й зникаю у ванній. Збираюсь в пришвидшеному режимі. Джинси, светр. Легкий макіяж. Коли підводжу блиском губи, озивається телефон. Давид.

За п’ять хвилин я вже біля його автомобіля. Давид, побачивши мене, виходить й відкриває мені передні пасажирські двері, допомагає сісти. Сам йде до водійських дверей.

«Знав би він, що його чекає, він би тебе до багажника запхнув» - нагадує про себе Бодька. «Бодічка, помовч, будь ласка. Я й так хвилююся» - встигаю відповісти своїй нишпорці, поки Давид відкриває двері й сідає.

Тепер найголовніший момент моєї «операції». Ми рушаємо, в машині працює обігрів. Давид задоволений, жартує й ні словом не згадує вчорашній день. Вдаю, що мені спекотно.

Дістаю із сумочки «чарівну» пляшечку й швидко прокручую кришечку, трохи нахиливши пляшку в бік Давида. Вода з бульбашками різко виривається із пляшки й бризкає на обличчя й одяг хлопця.

Він скеровує машину до узбіччя, гальмує й вмикає аварійку.

-  Миро, я щойно душ приймав, а ти теж вирішила мене викупати? – з докором кидає в мій бік.

-  Вибач мені, будь ласка, - молитовно складаю руки на грудях, - я не хотіла тебе облити.

Давид лише хмикає на це. «Все вдалося» - заспокоює мене Бодька. Я й сама бачу ментальний конверт на його щоці. Справу зроблено. Може образитись на щось й додому вернутись? А Софія?

Вирішую заради неї потерпіти компанію цього принца. Давид вже привів себе до ладу й підняв температуру обігріву. Скоро ми опиняємось біля будинку Соні.

 Окидаю поглядом Давида й ледь усміхаюсь з винуватим виглядом. Входжу в роль «без вини винуватої». Він помічає як я на нього дивлюся й знову задоволено посміхається.

-  Все майже висохло, не турбуйся, - він виходить з машини, щоб відкрити двері для Соні, яка вже вийшла із під’їзду.

Поки доїжджаємо до кафе, Софія вже в курсі, що я облила хлопця. Вони жартують, я підтримую їх жарти. В кафе зустрічаємо брата Соні – Стаса, разом із Глібом. Гліб оцінювально міряє Давида очима, а в мене в душі розгоряється тривога.

Якщо зараз Гліб згадає про камери, то мені буде не солодко. Намагаюсь застережливим поглядом втримати Гліба від будь-яких розпитувань. І він, чи то правильно прочитав той погляд, чи то розумів, що тема не для цієї компанії. А, можливо, просто забувся про них. Хоча…

Хлопці вітаються і йдуть за інший столик. Там сидять ще кілька хлопців. «Тобі з Глібом наодинці треба поспілкуватися» - Бодька, як завжди, на посту.

Чи потрапить лист до Еліаса?

Читайте в наступному розділі як будуть розвиватися події❤️❤️❤️