Розділ ХLІ

Мира / Мирослава

В гул голосів присутніх однокурсників різко вривається сторонній голос. Зиркаю на його джерело й помічаю чоловіка в строгому костюмі працівника ресторану з пляшечкою в руках. Я його вже бачила, адміністратор.

В його руках не тільки пляшечка, а й ватні диски. Всі розступаються й він швидко наближається до моєї ілюзії й підносить їй до носа вмочений в нашатирний спирт ватний диск. Запах доноситься й до мене, прикриваю носа, щоб не видати себе.

Різке смикання «мене» від запаху нашатирного спирту, привертає ще більшу увагу присутніх. «Тобі треба зняти ілюзію» - відчуваю напруження в голосі Бодьки. «Знаю, але треба, щоб всі вийшли» - перебираю в голові можливі варіанти.

-  Шановні, вам би вийти звідси, - дуже доречно озивається адміністратор, який допомагає «мені» підвестися й сісти на стілець.

-  Дійсно, кому було б приємно, щоб його побачили в такому стані, - Давид опиняється поруч, а я навіть не смикаюсь.

Він має бути впевненим в тому, що я все забулася. Витираю долонею обличчя, мокре від сліз. Однокурсники повільно, ніби нехотячи, починають рухатися до дверей.

Давид присідає навпочіпки, щоб бути на рівні «моїх» очей і уважно вдивляється в обличчя. Моя ілюзія намагається поправити зачіску. Раптом з коридору долітає гучний голос Софії.

-  Що тут діється? Що з нею, - вона вже поряд й незадоволеним поглядом оглядає всю сцену, яка їй відкрилась. Кидає на стіл дві сумочки.

-  Не знаю, я не був з нею, - з легким обуренням на докірливі інтонації Соні озивається Давид.

-  Вийшли всі! Це ж не театр! – Софія рішуче починає випроваджувати всіх.

-  Я залишусь, може треба буде допомога, - Давид хоче оминути подругу, але вона зупиняється перед ним.

-  Ти теж виходиш, - наполягає на своєму Соня, - це наші дівочі справи, - вона вказує йому рукою на двері.

Давид нехотя повертається і йде, Соня супроводжує його до самих дверей. На «мене» в цей момент вони не звертають уваги. «Ідеальний шанс» - шепіт Бодьки підштовхує до дій. Майже миттєво знімаю ілюзію й опиняюсь на її місці.

Софія закриває двері й повертається.

-  Миро, що трапилось? – вона пригортає мене до себе. – Тебе Давид образив? – Соня трохи відхиляється й заглядає мені в очі.

 Хитаю заперечливо головою, вирішую видати версію, яку запропонував Давид. Хай думає, що йому все вдалося.

-  Якась дівчина мене виштовхала з туалету, обізвала нецензурними словами й пішла, - схиляю обличчя в долоні, не можу так цинічно брехати. – Я от сюди забігла, щоб поплакати наодинці, - шморгаю носом.

-  Чого б то? Ти її запам’ятала? – продовжує допитуватись подруга.

Знизую плечима і знову заперечливо хитаю головою, розтираючи долонями обличчя.

-  Стривай, - вона стрімко кидається до столу й підхоплює мою сумочку, яку принесла. Кладе її мені на коліна. – Тобі треба привести себе до ладу, - критичним поглядом оцінює мій стан.

-  Мені треба до дамської кімнати, - повільно підіймаюсь зі стільця і рушаю до туалету.

-  Тільки зі мною, - тоном, який не передбачає заперечень, кидає подруга.

Йдемо до туалету. Відкриваю свою сумочку, щоб дістати необхідне й дивуюся від побаченого. В сумочці все перевернуто, накидано як попало. Підіймаю питальний погляд на Софію.

-  Твоя сумочка валялась на підлозі в туалеті й майже все з неї висипалось, - знизує плечима подруга. – Я поспішала все зібрати й закидала абияк.

-  Дякую, - вимучена посмішка з’являється на моєму обличчі.-  Головне, що все тут.

Телефон Соні озивається вхідним викликом. Вона повертає його екраном до мене й усміхається. Давид. Подруга приймає виклик й розмовляє, час від часу кидаючи на мене погляд.

Я ж перевертаю сумочку й висипаю все на поверхню біля вмивальника. «Ти уважно, уважно дивися, що потрапило до твоєї сумочки» - Бодька вже встиг щось побачити швидше за мене.

Ретельно складаю все назад в сумочку й тут рука на мить завмирає. Кидаю короткий погляд на Софію. Вона й далі розмовляє телефоном, видаючи саркастичні фрази.

Намагаюсь спокійно простягнути руку до того, що привернуло мою увагу. Цього в моїй сумочці точно не було. Блискучий пластик! Від передчуття починає швидше битись серце. Беру до рук й повільно видихаю. Це ж «Картка переходу»! Звідки вона?

Швидким рухом засовую її в кишеню джинсів й починаю вмивати лице. «Це та картка, що Сіяра загубила» - підказка від Бодьки настільки очевидна, що я навіть не берусь сперечатись. Мабуть, випала, коли вона мене смикала. А Соня, поспішаючи, закинула мені до сумочки.

І тут, як удар блискавки! Мені приходить в голову божевільна ідея! Тільки… Тільки мені треба допомога. Тоді шанси на найбільш безпечне завершення цього протистояння для всіх (ну крім Тіней) буде більш вірогідним.

Мені треба сконцентруватись, а тут я на виду у Соні. Закриваю кран, витираюсь серветками й рушаю до кабінки. Соня відходить ближче до дверей, продовжуючи спілкуватися телефоном.

«Миро, ідея настільки крута, наскільки й небезпечна. Ти будеш ризикувати?» - Бодька вже все знає, не дарма й за думками моїми приглядає. Тепер лише достукатись до Триєдиних Богинь. З їх допомогою ризику буде менше. І якнайшвидше треба!

Що ще придумала Мира?

Чим можуть їй допомогти Триєдині Богині?

Про це вже в наступному розділі.

Дякую всім за підтримку.❤️❤️❤️

Всім добра і позитиву.

Ваша Ніка. ❤️❤️❤️