Розділ ХL

Мира / Мирослава

Напруження в повітрі таке, що, здається можна різати ножем. Навіть намагаюсь дихати тихіше. «Миро, ти чого зависла?» - мій «голос розуму» знову приводить мене до тями. Панікувати не можна, треба якнайшвидше придумати рішення.

«Клич на допомогу» - підказує Бодька. Здається, зараз це дійсно необхідно. Попри сварку цих двох суб’єктів, миттю концентруюсь і звертаюсь із закликом до ЛЮБОВІ «Допоможи мені». Ще мить й відчуваю, неначе мене по голові погладили.

Несподівано хтось стукає у двері, а потім чую голос Софії.

-  Миро, ти тут? – вона не припиняє стукати.

Давид у два кроки опиняється біля мене, опирається руками на стіну з обох боків від моєї голови й шепоче над вухом із погрозою в голосі.

-  Будь гарною дівчинкою, - він торкається губами вуха й трохи прикушує його.

-  Так, Соню, я тут. Я скоро прийду, - голосно відповідаю Софії й зображую страшенний переляк для Давида.

«Швидко ЛЮБОВ все організувала. Тепер негайно клич ВІРУ й формуй ілюзію, коли вони відвернуться» - Бодько робить розумні підказки. Неймовірний в мене Охоронець.

Давид залишає мене й повертається до Сіяри. Вони підходять до дверей, абсолютно упускаючи мене з виду. Концентруюсь й формую заклик до ВІРИ «Сховай мене», а сама тим часом швиденько створюю ілюзію.

За хвильку замість мене – моя копія, до того ж досить якісна, а я переміщаюсь за тими двома. Мені необхідно дізнатися, як їм вдається так легко переходити з однієї цивілізації до іншої, а потім повертатися.

Давид тихо відкриває широко двері, визирає за них і робить крок в коридор. Уважним поглядом оглядає все навколо. До дзеркала, як і до туалету, буквально кілька кроків.

Сіяра стоїть біля порогу, наближаюсь до неї майже впритул, адже мені треба вийти разом з нею. Вловлюю аромат її парфумів, такий для чоловіка більше б підійшов. Вона, немов відчувши щось, оглядається на мою ілюзію, яка так і стоїть під стіною.

Давид теж швидко зиркає на «мене» і одним лише поглядом наказує залишатися на місці. Ну-ну. Він кивком голови командує дівчині вийти з кімнати, вона підкоряється. Разом з нею, виходжу і я.

Кілька кроків і вони біля дзеркала. Сіяра починає нишпорити по кишенях, рухи стають все швидшими. Вона щось шукає й не знаходить. Її накриває паніка, Давид починає закипати.

-  Де твоя «картка переходу»? – ледь не скрипить зубами.

-  Мабуть…, - вона починає шмигати носом, - мабуть, загубила.

Голос Сіяри тремтить, руки вкотре повертаються до одних і тих же кишень.

-  Яка ж ти…! – різко шипить до неї хлопець й тягне впритул до дзеркала. – А якщо хтось знайде? Хоча, ніхто й не зрозуміє, що то таке. Там же звичайним зором нічого не побачиш.

-  Зараз я тебе відправлю за своєю карткою, - він тягнеться до внутрішньої кишені піджака.

-  Тобі ж достатньо стати навпроти дзеркала й перехід відкривається, - фиркає до нього дівчина.

-   Якби ти переходила разом зі мною, то так би й було. А я ж не маю переходити, - гаркає до неї Давид, витягуючи з кишені шматок блискучого пластика.

Раптовий спомин зринає в пам’яті – я ж таке бачила у сні! А сон то, виявляється – пророчий. Ось тобі й гадюка наснилась. Що мені Бодька про гадюку казав? Небезпечна жінка? Так і є. І пластик!

Давид підходить до дзеркала притискає до нього пластикову картку, тобто «картку переходу». Дзеркало береться легенькими хвилями й Сайра робить крок впритул.

-  Без вибриків, інакше ти дуже пошкодуєш, - з погрозою в голосі на прощання гиркає Давид.

Встигаю помітити як дівчина кидає на нього погляд оглядаючись й згинає голову погоджуючись. Дзеркало одразу стає знову нормальним дзеркалом.

Давид повертається на одній нозі та йде до дверей кімнати, де маю бути я. Він відкриває двері й в цей момент його хтось гукає, помітивши. Розумію, що це збіги влаштовані ЛЮБОВ’Ю, щоб я могла прошмигнути до кімнати. Що і роблю.

Давид зиркає на того, хто його покликав, каже «Не зараз» й заходить в кімнату, закриваючи за собою двері. Зупиняється біля порогу й хижо посміхається. Його обличчя змінюється до невпізнання, стає жорстоким, злим. Тепер це не Давид, це – Нуар.

-  Як же ти зараз мені подобаєшся такою безпорадною, переляканою, - він повільно наближається до ілюзії, я ж концентруюсь, щоб передавати їй ті емоції, які б я мала відчувати.

-  Що тут відбувалося? Я не розумію, - з «моїх» вуст зривається тихе лепетання.

-  А тобі й не треба розуміти. Скоро все закінчиться, - він підходить впритул й своїми долонями захоплює мою голову, міцно фіксуючи перед собою.

-  Що ти робиш? – «мій» переляканий погляд спрямований на нього.

«Прикрий, про всяк випадок очі. Я проконтролюю його дії» - хвилюється моя нишпорка. Виконую не сперечаючись.

-  Правильно. Дивись мені в очі, -  продовжує Давид. Він чіпляється поглядом в очі моєї ілюзії. – Забуття накриває тебе. Ти будеш пам’ятати, що тебе образила дівчина в туалеті. Її ти не розгледіла. Ти втекла сюди, щоб виплакати образу.

Давид продовжує мовчки дивитися в «мої» очі. Вирішую, що не завадило б моїй ілюзії знепритомніти від стресу. Що і відбувається.

-  Нарешті, - задоволено фиркає Давид й обтрушує руки.- Щось довго не відключалась, - хмикає.

Виявляється передбачалась втрата свідомості. В коридорі чутно чоловічі голоси. Давид швидко підходить до дверей, відчиняє їх. Там стоять наші однокурсники.

-  Ти що тут робиш? – хіхікає Ілля, типу найкращий друг Давида.

-  Та розмовляв з адміністратором, як нам сказали, що тут наша дівчина без свідомості лежить, - переконливо видає Давид. Я б повірила, якби не знала правду.

Як будуть розгортатися події далі?

Що вигадає Мира?

Крокуйте разом з героями й дізнаєтесь.

Дякую за підтримку.❤️❤️❤️