Розділ ХХХІХ

Мира / Мирослава

Вечір темною вуаллю закутує місто, а мене огортають все більш тривожні передчуття. Їхати до того ресторанчика не хочу, навіть ноги, здається не несуть, але ж обіцяла. Знаю, що там перехід до Імперії Тіней, та я вже більш підготовлена, ніж минулого разу.

«Думаєш, щось має трапитись?» - це Бодька додає тривожних думок. Ігнорую, намагаюсь заспокоїтись, щоб не видати себе.

До ресторанчика нас з Софією привозить Давид. Ще декілька однокурсників прийшли. Дівчата «вигулюють» свої сукні, хлопці обмінюються новинами. Атмосфера досить демократична.

Давид не відходить від нас з Сонею. Пропонує вино, хоча сам не п’є. Аргумент «за кермом» - залізобетонний. Чому я не поїхала своєю машиною? Соня куштує трохи вина, я ж посилаючись на легкий головний біль й забудькуватість, відмовляюсь.

Компанія сьогодні зібралась гарна, тому жартів й різних кумедних історій з життя звучить багато. Коли починає звучати музика, Давид запрошує на танець, потім ще. Він всім своїм виглядом показує, що не випадково приділяє мені стільки уваги.

Реагую на це спокійно, адже мені потрібно грати роль трохи наївної дівчинки. Невже він розраховує закохати мене в себе? Він же не знає, що таке кохання. Ну, дам йому потішити своє его, хоча одразу кидатись в обійми не збираюся.

Трохи спокійна в тому плані, що близькі стосунки йому Хранитель заборонив. Хоча обережність не завадить. Якоїсь миті Соня кличе з собою в дамську кімнату. Йдемо посміюючись повз дзеркало, яке власне і є переходом.

Наближаємось й в мене «вмикається» червона кнопка тривоги в голові. «Миро, щось не так» - тихо озивається Бодька. «Знаю» - вдячна йому за те, що він зі мною. Соня нічого не помічає, заходимо в туалет.

Подруга затримується в кабінці, я ж витираю серветками руки після миття. Раптом в туалет забігає якась дівчина, хапає мене за руку й витягує в коридор. Сумочка випадає з моїх рук.

Розгублено відкриваю рот, але не можу вимовити ні слова. З несподіванки не встигаю навіть зреагувати, як з коридору вона мене втягує в якусь напівтемну кімнату й штовхає до стіни.

Ледь втриматись на ногах допомагає те, що маю хорошу координацію рухів, завдяки спортивним секціям в шкільні роки. Впираюсь на стіну, щоб захистити себе й розглядаю цю навіжену, яка накинулась на мене.

Дівчина мого зросту, досить симпатична. Має тонкі лінії обличчя, струнку фігуру, розкішне чорне волосся, яке зібране у хвіст та чорні очі. Ці очі зараз вчепились в моє обличчя і, якби можна було вбивати поглядом, то я вже була б мертвою.

«Вона з Імперії Тіней» - прилітає підказка від Бодьки, яка підтверджує моє припущення. Думки наче блискавки. Чому вона накинулась? Ще раз окидаю її поглядом й мене осяває здогад – Давид! Її наступні слова тільки переконують мене в правильності мого здогаду.

-  Ти як посміла?! Мерзенне Ніщо захотіло собі…, - вона запнулася на мить, потім продовжила, - такого чоловіка!

-  Ти про що? – всередині підіймається лавина гніву, всіма силами намагаюсь утримати його.

Я могла б зараз просто зникнути, або за допомогою бабусиної магії створити їй величезні проблеми, але в жодному випадку не маю права «засвітити» свої вміння. Більш ніж впевнена, що наш конфлікт вже помітили або почули. Залишається сподіватися, що допомога прийде швидко.

-  Про що? він мій, а ти цілий вечір з ним проводиш час! – дівчина повільно наближається.

-  Якщо ти про Давида, то запитай в нього, чому він не з тобою? – вдавано байдуже знизую плечима. – Запитай, чому він мене запросив до ресторану, а не тебе?

-  Давид! Ха-ха, - з її грудей вирвався короткий істеричний смішок. – Він захотів розвіятись, а ти не мала права так відверто з ним фліртувати!

Чорнявка замахується, я за долі секунди прораховую як уникнути удару й тут різко, зі стуком відкриваються двері. Роблю перелякане лице, дівчина кидає погляд на джерело звуку й миттєво кидається до тих дверей з криком «Нуар!».

Давид, а це він відчинив двері, швидко заходить всередину й зачиняє двері. Його очі метають блискавки, кулаки стиснуті, рухи стрімкі.

-  Нуар, - дівчина наближається до нього й простягає руки, намагаючись обійняти його.

-  Сіяра, ти зовсім глузд втратила! – Давид, тобто Нуар, перехоплює її руки й відштовхує від себе.

-  Ти сердитий, - докірливо кидає дівчина.

-  Сердитий? Ні, я в сказі! Ти як посміла? – не стримує себе Давид.

-  Я посміла?!, - вона переплітає руки на грудях. – Я донька герцога, а ти мене проміняв на оце? – киває в мою сторону, навіть не вшанувавши поглядом.

Стою, від напруги натягнута, як струна. Очікую на все, що завгодно. Дівчина відкрито назвала його власним іменем, вказала на своє високе походження, і все це переді мною. Що вони будуть робити? Адже розуміють, що я небажаний свідок, хоч і потрібна йому.

«Будь уважна, можливо треба буде вдати, що нічого не розумієш або не пам’ятаєш» - відчуваю, що Бодька теж стурбований. Всім своїм виглядом намагаюсь показати переляк, нерозуміння.

Давид нахиляється до неї, підчіплює двома пальцями її підборіддя й підносить вище. Видно наскільки він стримується, щоб не зірвати на ній свій гнів.

-  Ти нічого не розумієш! Якщо хочеш, щоб я врешті став твоїм, то маєш виконувати те, що тобі наказано, - шипить їй в обличчя. – Інакше, я забуду навіть твоє ім’я, Сіяра.

-  Я згідна. Як скажеш, - схиливши голову дівчина відступає.

-  Як ти сюди потрапила? Хто тобі видав «Картку переходу»? – тримає її поглядом Давид.

-  Я в батька одну вкрала. Із тих, які він видає своїм підлеглим, - зізнається Сіяра.

-  Хто навчив нею користуватися? – вже трохи спокійніше реагує Давид.

-  Підгледіла. Та там немає нічого складного, - майже фиркає вона. – Стати біля переходу, сказати в якому місці хочеш опинитися і ти вже там.

-  Тобі треба повернутися, при чому, НЕГАЙНО! – хлопець інтонацією виділяє останнє слово.