Розділ ХХХVІІІ

Мира / Мирослава

Ривком сідаю на ліжку, думки петляють, як бджоли перед вуликом. Яку ще жінку мій нишпорка вигадав? А ще й таку, щоб для мене небезпеку становила? Раптом спадає на думку, що можливо є така, тільки я її не знаю.

До обіду п’ятниці все було за звичним порядком, без жодних казусів. Хіба, що Давид іноді діставав запитаннями, намагаючись заволодіти моїм «так». І в ході цього ледь стримував роздратування, адже не вдавалось.

Коли ми поверталися на пару після обіду в кафе, вхідним дзвінком озвався телефон. Бабуся. Відстаю від Соні та Давида, щоб відповісти.

-  Для тебе є передача, - тішить новинами рідненька.

-  В мене ще одна пара. Після неї приїду, - радісно, майже на одному подиху виштовхую слова.

-  Привези мені перекис, закінчився, - просить бабуся.

Зусиллям волі повертаю серйозний вираз обличчя, на який одразу звертає увагу Софія.

-  Щось сталося? – в її голосі щире хвилювання, бачу й Давид зацікавився.

-  Бабусі треба дещо в аптеці купити й завезти, - нервово смикаю сумку, щоб сховати емоції.

-  Можемо на моїй машині, - одразу знаходиться Давид.

-  Ні, я сама, - заперечливо хитаю головою. – Для неї так спокійніше буде.

-  А «Шаттен»? – підносить брови хлопець.

-  Я встигну, - тягну губи у вимученій посмішці.

До бабусі потрапляю досить швидко. Вона рвучко обіймає й довго тримає мене в обіймах, вдивляючись в обличчя. «Тримай себе в руках. Заплачеш – їй важче буде» - майже пошепки підказує Бодька.

-  Де моя передача? – кидаю погляд їй за плече.

-  Зараз буде, - бабуся рушає до столу.

Ми не встигаємо навіть сісти, як з’являється Доброчесність з невеликим пакетом в руках. Його вона одразу кладе на стіл.

-  Ну, Миро, ти підняла таку «хвилю», що зараз всі генетики Королівства ледь не ночують на робочих місцях, - з доброю усмішкою жінка сідає біля столу.

Я тільки знизую у відповідь плечима. Нетерпляче поглядаю на пакет, який зараз лежить на столі.

-  Нумо, дай свої руки, - Доброчесність береться розпаковувати принесене.

Вона бере до рук пляшечку з якоюсь рідиною й змащує по черзі мої нігті. Не минає й хвилини, як моє покриття на нігтях розчиняється й залишається їх тільки протерти.

Потім жінка бере до рук іншу пляшечку з щіточкою й вкриває безбарвною речовиною очищені нігті. Здогадуюсь, що то клей й в голові з’являється питання. Все ж мовчу, розпитаю, коли завершить «процедури».

Наступним кроком Доброчесність дістає два пластикових контейнери, в яких поміщені «накладні нігті». Чому їх два? Контейнери? «І як це ти, ще ні про що не запитала?» - саркастично хмикає Бодька. Не реагую й на нього.

Жінка дістає нігті з одного й наклеює на праву руку, потім з іншого – на ліву. Помітивши мій запитальний погляд – тихо усміхається.

-  А тепер слухай. Щоб зняти ці накладного нігтя, тобі достатньо зігріти його подихом, - починає вона. – Тобто, кілька разів на нього дихнути. Щоб розчинити – треба змочити слиною.

-  Зрозуміла, - нахиляю голову до одного плеча.

-  І ще. Мікроорганізм, який зруйнує прив’язки, знаходиться у нігтях правої руки. Застосуєш на тому, кому треба зруйнувати їх, - Доброчесність хитро зиркає на мене, немов готується видати якусь несподівану інформацію.

-  А у нігтях лівої що? – кладу руки перед собою й розглядаю свій новий «манікюр».

-  Після аналізу ДНК, яке ти дістала, виявили певні особливості генетичного складу хромосом всіх наданих зразків. Зразок, який відповідає безтілесній тіні, має цікаву особливість, - жінка переводить подих.

-  Яку? Це щось змінить? – все ж не можу мовчати від нетерпіння.

І Доброчесність трохи плутано, бо ж не має освіти генетика, починає пояснювати досить цікаві речі. Виявляється, що перетворення безтілесної тіні на втілену відбувається не просто так.

Спочатку йдуть зміни на генетичному рівні, а потім розвиваються ознаки втілення. Це показали дослідження й порівняння зразків Давида й Владлена зі зразком напівпрозорої тіні.

Такий результат підштовхнув генетиків до створення ще одного магічного мікроорганізму. Цей мікроорганізм легко потрапляє крізь надтонкі оболонки безтілесних.

Він легко може повернути процес втілення у зворотному напрямку, аж до повного розщеплення речовин, з яких складається безтілесна тінь. Тобто, процес утворення нових тіней зупиниться.

-  А на втілених тіней він зможе подіяти? – всередині все стискується від очікування відповіді.

-  Не так радикально, та все ж…, - жінка робить паузу, потім продовжує. – Та все ж, частково може. Він зможе викликати стан, який буває при ГРВІ. Надовго. І це великий крок.

-  Це ж їх так мало, - трохи розчаровано озиваюсь, вказуючи головою на свою ліву руку.

-  В кожному твоєму нігтику майже десять тисяч магічних збудників, - її обличчя відображає легкий докір. – Ти маєш їх використати, коли потрапиш знову до Імперії Тіней. Кинеш будь-де, а вони рознесуть їх за ногами.

-  А як же ваше Королівство Триєдиних і Земля? – кладу лікті на стіл й долонями підпираю чоло.

-  Здійснюється створення більшої кількості таких мікроорганізмів, - спокійно реагує на моє запитання Доброчесність. – Але застосування їх почнеться лише після того, як перші зразки опиняться в Імперії Тіней.

Одразу стає зрозумілим такий задум. Така послідовність застосування є найбільш правильною. «Це щоб не насторожити Тіней» - втручається в мій процес мислення Бодька. «Та зрозуміла я» - видихаю полегшено.

-  Сумнівалася в тобі зразу, а тепер бачу, що впораєшся, - несподівано видає комплімент Доброчесність.

-  Якби не ваш вчений-генетик, той, який прибув другим, то навряд би щось вийшло, - втомлено підіймаюсь на ноги.

-  Вчений-генетик, - несподівано сміється жінка. – Ти спілкувалася з Верховним генетиком Королівства.

Ошелешено застигаю, згадуючи наскільки він своєю поведінкою виказував повагу, толерантність, як до мене, так і до НАДІЇ.