Розділ ХХХVІ

Мира / Мирослава

Вранці виїжджаю дуже рано, адже потрібно ще перевдягнутися. Дорогою подумки підбираю, який одяг сьогодні обрати до університету й в голові спалахує червоним згадка про те, як крізь мене пройшла напівпрозора тінь, коли я повернулась додому.

На мені тоді була шкірянка, светр і джинси. Светр вже випраний, джинси ще ні, а шкірянка на спинці стільця, на якому сиджу за столом. От якби… Отже, треба перевірити.

Мама, вже готова до виходу, цілує в щоку, розпитує про бабусю й поспішає на роботу.

-  Я сьогодні у Софії можу затриматись, - брешу й не червонію, тільки чую в голові тихий свист Бодьки. От зараза!

-  Щось тебе постійно вечорами десь носить, - мама зупиняється й здивовано підносить брови.

-  Мене? Чи, можливо, тебе? – виділяю інтонацією останнє слово.

-  Доню, якщо це ревнощі – то дарма. Ти для мене завжди будеш найріднішою людиною, - мама відчиняє вхідні двері, посилає мені повітряний поцілунок і йде.

Звук закритих дверей ніби батіг б’є по нервах й змушує рухатись. Мені також треба поспішати до університету. Біжу у свою кімнату до кошика зі сміттям, як озивається Бодька. «Пакувати шмарклі імператора у що будеш?» - ще й знущається!

Швидко знаходжу в аптечці гумові рукавички, одягаю їх, беру целофановий пакетик і підхоплюю серветку. Зав’язую пакет вузлом. Наступний великий пакет поглинає шкірянку і, про всяк випадок, джинси. Ще треба якось генетичний матеріал Давида організувати.

«Ти під час обіду підчепи його паперовий стаканчик від кави» - готова підказка від Бодьки. А що, теж варіант. Підхоплюю свої речі й поспішаю до машини. Не встигаю припаркуватись біля університету, як звучить мелодія вхідного виклику телефону, який я поставила на Давида.

-  Привіт, я вже на місці, - притискаю плечем телефон, щоб звільнити руку.

-  З тобою все нормально? – якось улесливо цікавиться Давид.

-  Так, я відпочила і все гаразд. Зараз буду, - скидаю виклик.

Складається враження, що Давид хоче тримати мене на короткому повідці. Добре, що не додумався за мною шпигунів своїх «прикріпити». Чи може я їх не бачу? «Нікого за тобою немає, я б помітив» - розважливо коментує мої думки Бодька.

Який же він у мене крутий. Чую його задоволене хмикання у відповідь на мою думку. Усміхаюсь мимоволі. Ми з ним серйозна команда і мені приємно, що він задоволений моєю похвалою.

Разом із дзвінком забігаю в аудиторію й сідаю біля Софії, посміхаюсь Давиду. Далі перемикаюсь на лекцію. В обідню перерву, як завжди, йдемо до кафе. Тут самообслуговування й мені це на руку.

По закінченню обіду, Давид, як завжди, починає складати на одну тацю тарілки, я ж збираю паперові стаканчики. Наші з Софією кладу один на один, а стаканчик, з якого пив Давид, тримаю в іншій руці й так рушаю до ящика для сміття в кутку.

Зиркаю через плече. Софія відвертається на знайомого хлопця, Давид несе тацю з брудним посудом. Швидко викидаю два непотрібних, а стаканчик Давида засовую до пакета й ховаю в сумочку.

Ще одна пара і я, попрощавшись із подругою і Давидом, їду до бабусі. Вони впевнені, що моя бабуся – немічна старенька, яка потребує допомоги. Приємно, що Давид помиляється на мою користь.

Застаю бабусю в тривожному очікуванні. Ну треба ж було вголос читати того листа! Вона ж хвилювалася. Мій рідний контактер по своїх каналах виходить на зв'язок із Триєдиними. Я ж тим часом підписую пакети із зібраним матеріалом.

Хвилююся в очікуванні. Сподіваюсь, що цього разу на зустріч зі мною відправлять когось більш поміркованого. «Можливо, то ще одна перевірка була? Маю на увазі того недогенетика» - несподівана версія Бодьки. Тільки хмикаю у відповідь, адже часу мало.

Чекати доводиться недовго. До моєї кімнати заходить НАДІЯ, за нею слідом чоловік середнього зросту. На вигляд, років сорок, світле волосся, коротка борідка і вдумливий, уважний погляд.

Цим поглядом він чіпляється в моє обличчя й декілька секунд мовчки розглядає, очікуючи поки Богиня киває мені в знак вітання. Потім вітається сам.

-  Ваша основна ідея викладена в листі, має раціональне зерно, - починає він з головного, адже реверанси відвішувати немає коли. – Хотілося б послухати детальніше.

-  Натрапила на деякі статті з генетики, в яких говорилося, що вивчаючи послідовності Х-хромосомних та Y- хромосомних наборів, можна дізнатися про регіони походження тих чи інших груп людей, - намагаюсь підвести до того, основного, на що хочу наштовхнути вченого. – А, можливо, і не тільки людей?

-  Так, таке можна зробити, - погоджується генетик і в зацікавленні навіть злегка нахиляється до мене.

-  А якщо буде відомо місця походження, то чи не можна дізнатися, які чинники вплинули на утворення генетичних відхилень, внаслідок яких з’явилися агресивні раси? Щоб потім знайти спосіб змінити їх або хоча б обмежити їх негативний вплив на представників інших цивілізацій, - пояснюю, а сама хвилююсь чи не підніме мене на сміх.

-  Це дуже цікавий напрям досліджень, дякую, але… Але це дослідження займе час, - в його очах зблискують іскорки нетерпіння, немов уже побіг би щось перевіряти.

-  Є ще одна ідея, яку я нікому не озвучувала, щоб не було витоку інформації, - стаю максимально серйозною. – До речі, я ваше завдання виконала, - вказую на пакет, який лежить на столі.

Мира зібрала генетичний матеріал.

Що ж він покаже?

Про це далі, в наступних розділах.

Дякую за підтримку.❤️❤️❤️

Всім добра і позитиву.

Ваша Ніка. ❤️❤️❤️