Розділ ХХХV

Мира / Мирослава

НАДІЯ задумливо крокує кімнатою, а тоді зупиняється переді мною.

-  Гаразд, але зі мною тобі не можна. Тіні твій слід відчують, - вона знову починає ходити кімнатою. – Ну не парадокс? Якби ти до них сама перемістилась, то тебе не помітили б, а якщо в інший вимір, то відчують.

-  Чому так? – дивуюсь.

-  Ти вже була в них, твій слід там вже є, тому так, - сумно усміхається Богиня.

-  Вченого-генетика мені приведіть, якнайшвидше, - молитовно складаю руки на грудях.

-  Для того, щоб переконати Верховного генетика зустрітися з тобою, треба мати вагомі аргументи, - вона зупиняється біля вікна й спостерігає, як у світлі ліхтаря, холодний вітер жбурляє опале листя.

Я теж задивляюсь на це видовище, але сидіти отак довго ми не можемо, адже при кожному візиті Богинь, батько тримає простір.

-  Що взагалі коїться в Королівстві Триєдиних, коли йде жорстке протистояння з Імперією Тіней? Чому всі можливі ресурси не використовують на боротьбу з ними? – мене накриває обурення.

-  Ти вважаєш, що генетики можуть впливати на це? – губиться Богиня.

-  Ще і як можуть! – мене накривають емоції. – І з наслідками впливу Тіней на організм, могли б допомогти розібратися.

-  Тоді шукай аргументи для Верховного генетика, - вона розводить руками.

-  Та без питань, - безпечно вихоплюється в мене. – А ще вам варто перевірити всіх цих вчених, можливо вони спеціально бездіяльність проявляють в цьому питанні. Та й неповага до вас яка!

-  Що ти маєш на увазі? – моментально серйознішає НАДІЯ, в повітрі повисає напруга.

-  Я б не здивувалася, якби серед них виявилися зрадники, - кидаю прямий погляд на Богиню. – Чому не використовують свої ресурси в найпотрібнішому зараз напрямку?

Поки я пишу листа, НАДІЯ виходить, чутно, що про щось перемовляється з бабусею. Вона повертається в кімнату якраз в той момент, коли я завершую написання й протягую їй складений вчетверо листок. Конверта в мене немає.

Щойно листок торкається її долоні, як одразу зникає, немов випаровується. За мить зникає й вона сама. Зиркаю на годинник й роздумую чи повертатися додому, чи ні. «Хто тебе відпустить?» - хмикає Бодька. Ігнорую його.

Виходжу з кімнати й мій ніс вловлює неймовірні аромати, які линуть з кухні. Рушаю туди. Бабуся вже дістає свій яблучний пиріг. Накриваємо на стіл. Ділюсь з бабусею думкою про повернення сьогодні додому. Її реакція дещо дивує.

Замість зупиняти, переконувати, вона лише хитро посміхається й смикає бровою.

-  І не дочекаєшся того, на чому наполягала? – бабуся підсовує ще один шматок пирога.

-  Ти сьогодні розраховуєш на відповідь звідти? – вказую очима вгору, натякаючи на Триєдиних.

Бабуся знову посміхається й сідає навпроти. «Ну, що я тобі казав» - не може змовчати моя нишпорка. «Думаєш варто залишитись? Щось я розчарована всіма цими подіями» -  вшановую Бодьку своєю відповіддю.

-  Ми тут з НАДІЄЮ поговорили й вона мені дещо пояснила, - відповідь бабуся без жодної конкретики, але мене вона влаштовує.

Мовчки жую пиріг, потім згадую, що треба мамі повідомлення написати. Повідомляю, що заночую. Мама не проти.

-  Йди поки що відпочинь, - пропонує бабуся і я не сперечаюсь.

Моя нишпорка мовчить, навіть не коментує мою поведінку. Нехай… Я вже майже задрімала, коли скрипнули двері й в кімнату зайшла бабуся. В руках у неї був лист, написаний на її ім’я. Здивовано підіймаю брови й кидаю на неї погляд.

-  Це тато написав, - пояснює вона. – Для тебе писати не можна, тому написав мені, але інформація тут тобі адресована. Вчений, якому ти написала, зв’язався з твоїм батьком.

Знизую плечима й відкриваю листа. Крім привітань і побажань в ньому є завдання для мене. Я маю зібрати генетичний матеріал Владлена, Давида й будь-кого ще, кого підозрюю. Нічого собі завданячко!

Якщо з Давидом ще може вдатися така маніпуляція, то як бути з Владленом? Перебираю всіх знайомих, хто іще поводиться дивно. Ніби ніхто більше, хоча…

Раптово на думку спадає одна ідея! Швидко сідаю до комп’ютера, щоб переглянути попередні, вже бачені мною записи з прихованих камер в нашій квартирі. Владлен тоді кашляв, можливо…

І справді знаходжу на записі, як він кашляє біля вхідних дверей. Придивляюсь в якому місці з дверей можна взяти змив. Несподівано натрапляю на нове відео, яке я не переглядала. Воно записане в понеділок, тоді коли я ще перебувала в їхній Імперії.

Вмикаю на перегляд. Владлен з мамою у нас у квартирі! Це вже перебір! Мама його знову додому привела! Ось він, ніби випадково перевертає на її коліна келих з червоним вином.

 Мама йде у ванну, захопивши з собою іншу сукню, а Владлен швидко рухається до моєї кімнати.  Одразу починає покашлювати. Мимовільна посмішка торкається моїх вуст. Різкими рухами відсовує шухляди, пересуває книги. Цікаво, що він шукає?

Все ще заглядаючи у всі шпаринки, Владлен уже кашляє досить сильно. Зиркає через плече за двері, потім швидко смикає одну серветку із диспенсера і гучно сякається в неї. Серветку закидає до кошика під столом.

Є! Після прибирання я відвернулася на телефон і кошик зі сміттям не винесла. Хоч і бридко, але треба забрати ту серветку.

Втомившись напружувати мозок –  засинаю.

Які саме дослідження пропонує провести Мира й до чого вони приведуть?

Про це в наступних розділах.

Дякую за підтримку.❤️❤️❤️

Всім добра і позитиву.

Ваша Ніка. ❤️❤️❤️