Розділ ХХХІІ

Мира / Мирослава

Якби хтось розповів подібну моїй історію – нізащо б не повірила. Не пам’ятаю навіть, чи бачила щось схоже в кіно, але це відбувається!

Стою нерухомо, як і було рекомендовано. Починає пекти тавро Триєдиних Богинь настільки сильно, що, здається, волосся на голові почне диміти. Намагаюсь терпіти.

 Опускаю повіки й концентруюсь для застосування ментального зору, щоб краще бачити проміжки між нитками кокона. Печіння тавра зникає й із зони «третього ока», з’являється дуже тонкий промінь, який направлений в бік кокона Еліаса.

Ментальним зором знаходжу ті мінімальні прогалини й починаю «чистити» проміжки від якоїсь липкої субстанції. Все відбувається дуже повільно, промінь, як надтонка голка діє з ювелірною точністю.

 Еліас стоїть непорушно, відчуваю його погляд на собі, але ніхто ні звуку не видає. Бодька мовчить, адже найменша моя похибка й не зрозуміло, що може статися з нами всіма.

Так минає майже дві години, а я ще навіть половини кокона не очистила. Відчуваю страшенну втому й посилаю запит на зняття допомоги. Промінь зникає, відчуваю легке запаморочення.

Зиркаю на Еліаса й полегшено видихаю. Жодних видимих негативних проявів не помічаю, якраз навпаки, здається, що він ніби трохи розправив плечі й дихає вільніше.

Втомлено опускаюсь в крісло. «Ти занадто багато витратила енергії» - не забарилася невдоволена реакція Бодьки. «В мене відчуття, якщо ми звільнимо Еліаса, то для мене загроза зникне» - майже байдуже відповідаю, не маю сил навіть на роздратування.

Еліас спостерігає за мною з теплим поглядом і, здається, здогадується, що в мене в голові йде суперечка. Мовчки приносить мені напій з глечика, який я, понюхавши, відсуваю трохи далі. В нього від подиву витягується лице.

-  Я вночі була тут. Ти спав, - в моєму голосі бринить чи то співчуття, чи то жаль. – Крім мене сюди приходили Нуар з Хранителем. Вони розмовляли біля твого ліжка на повний голос, а ти спав.

-  Розкажеш про що була мова? – мене зігріває його теплий погляд.

-  Спочатку хочу, щоб ти дещо зрозумів, - відкидаю його питання. – Вони розмовляли так, ніби знали, що ти не прокинешся. Як думаєш, чому?

-  Не думаю. Знаю. Мені на вечерю приносять сонний напій, - спокійно реагує Еліас на моє припущення, - зараз напій чистий, можна пити.

В подиві завмираю. Він знає! Як так можна легковажно відноситись до того, що з тобою коять?

-  Тільки нічого вдіяти не можу, - продовжує чоловік, - через наявність цього кокона я не можу протистояти нічому, що мені наказують робити. Ніхто не контролює, наказують і просто як програмування якесь в мені спрацьовує й випиваю його.

-   Можливо, після цього очищення, - смикаю головою, вказуючи на кокон, - стане сил хоча б для мінімального опору.

-  Можливо, - він легко погоджується зі мною. – Ти мала розповісти про візит Нуара й Хранителя, - нагадує.

Коротко переказую йому про побачене. Добре було б, якби він сам міг все чути. Хто знає скільки разів навідувались до нього в кімнату непрохані візитери, коли він спав, під дією сонного напою.

Еліас знизує плечима, посміхається. «Миро, тобі пора. Можуть прийти до тебе» - Бодька, як завжди контролює ситуацію.

-  Я піду, щоб нас не застукали, - підвожусь на ноги й одразу формую заклик «Сховай мене».

Чоловік спокійно спостерігає що я роблю, тепла усмішка стає сумною. Мені теж не хочеться покидати його, таке враження, що я знаю Еліаса все своє життя.

До кімнати добираємось швидко й без пригод, всі ще відпочивають. Швидко лягаю відпочивати, доручивши охорону своїй нишпорці. Пізно ввечері до мене навідується Хранитель. Сам. Стоїть деякий час біля ліжка й мовчки йде.

Наступного дня ми з Бодькою повторили свою вилазку до Еліаса. Більш як дві години займалася очищенням його кокона, геть знесилилась. Але іншої можливості допомогти чоловікові в мене на цей момент більше не буде.

Коли майже впала в крісло після завершення, Бодька не втримався від сердитих коментарів. Бачила невдоволення і в очах Еліаса, він перехвилювався за мене, але зупинити не міг.

-  Відчуваю малюсінький потік світла крізь кокон, - в погляді Еліаса світиться вдячність змішана з ніжністю.

-  От і добре, бо на даному етапі більше нічим допомогти не можу, - з гіркотою й розчаруванням констатую факт. – Цієї ночі мене повернуть на Землю.

А далі, як на духу швидко розповідаю йому все, про що дізналась коли «партизанила» в палаці. Розповідаю й про основні події, які передували моїй появі тут. Еліас серйозно слухає, іноді киває головою.

Знову повертаємось дотримуючись усіх можливих заходів безпеки. З настанням ночі лягаю в ліжко й «одягаю» на себе ілюзію сплячої мене. Інакше не можна, мене ж мають перемістити додому.

До кімнати заходять троє: імператор, Хранитель і Нуар. Вони підходять до ліжка, я про всяк випадок ментальним зором спостерігаю, чи нічого мені не загрожує. Ніби нічого.

Турбуюсь про свою нишпорку. «Бодько, ти є?» - з тривогою пульсує в голові. «Куди ж я без тебе» - з легкою іронією намагається заспокоїти мене. Стає страшно, що я можу забути отриману тут інформацію при переході. «У тебе є я для того, щоб ти згадала» - спокійно реагує на мої думки Бодька.

Нуар робить крок до ліжка й кидає погляд на Хранителя. Той киває головою, ніби дає дозвіл. Мої нутрощі стискуються від невідомості й… страху. Так, страху, адже я реально боюсь. Він нахиляється над ліжком і підхоплює мене однією рукою під плечі, іншою – під колінами й підносить на руки.

Повільно повертається до Хранителя зі мною на руках, зиркає й на батька. Імператор теж реагує на його погляд легким кивком.

-  Ще раз нагадую, ваша високосте, ви маєте стати для неї близьким другом. В жодному разі не коханцем, - Хранитель тим часом розгортає якийсь паперовий згорток.

-  Та пам’ятаю я, – фиркає Нуар й перекривлюючи Хранителя видає, - якщо ми станемо близькими, то буде проблема із вилученням її дару, - він кривиться.