Розділ ХХХ

Мира / Мирослава

Я ще рухаюся на ніжних хвилях сну, як в мою свідомість вривається голос Бодьки «Миро, сюди йдуть». Майже одразу спрацьовують магічні маяки. Швидко схоплююсь й за хвилину на ліжку уже лежить моя ілюзія. Поклик до ВІРИ й мене сховано.

Ще за хвилину двері в мою кімнату відчиняються й заходять Нуар з Хранителем. Вони підходять до ліжка й вдивляються в моє обличчя. На обличчі Хранителя в якусь долю секунди мелькає іскорка вдоволення, Нуар же має роздратований вигляд.

Ще раз з полегшенням видихаю, що їм до «мене» торкатися не можна. Не знаю, як би було з ілюзією.

-  Як бачите, Ваша Високосте, вона спить й буде спати ще дві доби, - Хранитель зиркає на Нуара. – Ваша присутність тут зайва. Ваш батько правий.

-  І ти туди ж, - фиркає принц. – Але ж перед цим, на Землі, я виявився правим, - вперто наполягає на своєму.

Ще не можу зрозуміти про що вони. Мабуть, відбулась якась сварка між батьком і сином. Син щось хоче довести.

-  Якщо ви маєте на увазі процес отримання обіцянки від Мири, то так, Ваша Високосте, ви виявилися вправнішими, - легко погоджується старий. - Без її обіцянки ви не змогли б її сюди доправити.

-  До чого тут вправність та молодий шарм, про який говорив батько, - Нуар робить різкий рух рукою.

-  Він багато правильних речей вам сказав, - Хранитель ховає під повіками блиск у погляді.

-  Батько звик все подарунками, силою та напором досягати. Я ж надаю перевагу розуму та хитрощам, - випалює принц.

-  Наступного разу, для того, щоб потрапити сюди, достатньо буде одного її «так», сказаного з будь-якого приводу, адже ви заручені, - з незворушним спокоєм додає старий.

Різко крутнувшись на одній нозі, Нуар виходить, а Хранитель стоїть, замислившись.

-  Які ж вони обидва, - хмикає сам до себе. – Цікавлять тільки влада й безсмертя. Скільки їм служу, і хоч би поцікавились, як я почуваюсь. А достатньо, щоб ці двоє світлих…, - він замовкає, потім важко видихає.

Старий окидає поглядом кімнату, потім повертається та йде до виходу. В мене одразу в голові вибух емоцій. Невже він мене відчув? Чого окидав очима кімнату? І що він мав на увазі про двох світлих?

«Припини панікувати» - Бодька, як завжди на сторожі моїх думок. «Чому він оглядав…» - не встигаю, бо мене перебиває моя нишпорка. «Він розчарований своїм правителем і його сином» - впевненість Бодьки робить свою справу і я видихаю.

«Ще трохи почекаємо й можемо рухатись до Еліаса» - прилітає від нього. «Ти дорогу запам’ятала?» - мабуть, мій Охоронець вже якісь плани складає. «Умгу» - йому достатньо й цієї короткої відповіді.

Ми з Бодькою рушаємо. Коридори порожні, на вікнах темні жалюзі, але світла достатньо. Біля східців, які ведуть донизу бачу охорону, і хоч моє фізичне тіло невидиме їм, але напруга зростає.

«Заспокойся. Це не ті, кого треба боятися» - фиркає в голові Бодька, коли ми їх минаємо. Лише хмикаю у відповідь й ловлю себе на думці, що я вже звикла до Бодьки. Швидко йдемо іншими східцями нагору та опиняємось перед дверима Еліаса.

«Спочатку я» - безкомпромісне від Бодьки. Аякже! «Миро, а якщо він роздягнений?»- хмикає моя нишпорка. Опускаю вже підняту руку. Дійсно вийде негарно, якщо застану чоловіка голим. Очікую не довго.

«Заходь сміливо, він у ванній» - лине команда від Бодьки. Майже миттєво опиняюсь в кімнаті. Підхожу до вікна й заглядаю у двір. Лише охорона, більше нікого не видно.

У ванній затихає звук води, яка лилась, стає тихо. «Бодько, мені доведеться зняти невидимість перед ним. Як думаєш, він злякається, наробить галасу?» - питання, яке хвилює найбільше зараз. За кілька хвилин відчиняються двері й з ванної виходить молодий чоловік.

На мить завмираю, розглядаючи його. На ньому світло сірий домашній костюм й кімнатні капці. Він перевершує брата фізичним розвитком й на зріст трохи вищий. Нуару, мабуть, таке не подобається, адже він хоче мати перевагу у всьому.

Еліас, а це він, різко зупиняється й кидає очима по кімнаті. Мить і його погляд зупиняється на мені. «Він що мене бачить?» - з легкою панікою ледь не кричу до Бодьки. «Здається, так» - якось невпевнено видає він відповідь.

Обличчя Еліаса займається тихою усмішкою. Він робить крок до мене й простягає руки. Ще три-чотири кроки й він торкнеться мене. Роблю крок назад, щоб збільшити відстань й бачу, як брови Еліаса повзуть вгору, усмішка сповзає з обличчя.

Він стоїть із розгубленим виразом обличчя й дивиться мені просто в очі. Його сині очі набувають темнішого відтінку.

Чому Мира відступила? Чому Еліас може її бачити?

Читайте в наступному розділі.

Ваші коментарі є для мене великою підтримкою, тому не скупіться на них.❤️❤️❤️

Всім добра і позитиву.

Ваша Ніка. ❤️❤️❤️