Розділ ХХVІІІ

Мира / Мирослава

Жінка струшує головою й підносить погляд на сина. В тому погляді стільки всього намішано, але найбільше там страху. Не хотіла б я жити з такими емоціями.

-  Сину, - звертається вона до Нуара, - Що з тією дівчиною? Вона тут?

-  Тут мамо, тут, - киває втомлено Нуар, - але з отриманням безсмертя доведеться почекати до мого дня народження. В той день буде найдовша ніч, темрява пануватиме, тоді буде шлюбний ритуал.

-  Але ж у неї світлий дар, - питально підіймає брови жінка, - чи вдасться все?

-  Якщо у чисту воду додати краплю бруду, то вода стане брудною, - промовляє Нуар кепкуючи. – Так і тут. А ще різнойменні заряди притягуються. Після злиття двох сил буде неймовірна міць.

-  Шкода тільки дівчину, - погляд матері Нуара опускається вниз, - але ж всі люди рано чи пізно вмирають.

Таке цинічне висловлювання викликає гнів, але на емоції витрачати сили не варто. «Молодець, навчилась тримати себе в руках», чую репліку Бодьки й не реагую на неї. Натомість ловлю насмішкуватий погляд, який кидає Нуар на свою матір, рушаючи до дверей.

-  Добраніч, мамо. Тобі давно пора бути в ліжку, - кидає він на ходу й швидко виходить, навіть не слухаючи відповідь.

Нуар швидко йде коридором зовсім в іншому напрямку. Вирішую ще трохи «помандрувати» з ним. Бодька вдоволено сопе, але я не звертаю на те увагу. Нуар спочатку спускається східцями в кінці коридору, потім повертає на дев’яносто градусів й підіймається іншими східцями.

На повороті він зустрічається з двома охоронцями в чорних одностроях, які схиляються перед ним у поклоні. Не виявляючи жодної реакції на них, Нуар проходить повз, повертає праворуч й зупиняється перед дверима.

Він гучно видихає, потім робить глибокий вдих й легенько натискає на ручку. Двері безшумно відчиняються. Якусь мить він стоїть на порозі, далі тихо заходить в кімнату. Кімната освітлюється тьмяним нічником.

На великому ліжку, вкритий до поясу ковдрою, спить молодий чоловік, старший від Давида, тобто Нуара. Його світле, досить довге волосся, розкинулось по подушці. Торс оголений, видно треноване тіло. Обличчя у сні спокійне, навіть байдуже. Але мене вражає інше.

Ментальним зором бачу кокон навколо цього молодого чоловіка. Тонкі, павутиноподібні нитки засотують густою сіткою його тіло. По них рухаються, немов би бігають, золотисті іскорки. Кокон пульсує, але не розкривається, а силове поле трохи виходить за межі кокона.

Раптом до мене доходить, що переді мною Еліас, брат Нуара. Владлен, тобто Даміран, говорили про ковпак і я думала, що мова йде лише про укриття голови. А тут… Ментально він скований по руках і ногах. Його сила не зможе вийти й вступити в боротьбу з цими темними.

А ще я розумію, що цей кокон не видимий для оточення. Його мати точно не може бачити. Цікаво, чи видимий цей кокон для Нуара? По його поведінці не зрозуміло, але, здається, що не бачить.  

Нуар тим часом підходить до ліжка й стає біля нього. Зиркає на тумбу біля ліжка й хмикає. Бачу там глечик з рожевим напоєм. Поряд напівпорожня склянка. В голові зринає здогад, що додають на ніч снодійне. І Нуар в курсі, якщо так вільно себе поводить.

- Що, братику, спиш? – з хижою посмішкою Нуар розглядає брата. – Ну, спи, спи… От тільки мені цікаво, навіщо ти потрібен моєму батьку, що він стільки років тебе тримає?

Він ще трохи стоїть біля ліжка, а потім так само тихо покидає кімнату і йде спати. Ментально відчіплююсь від Нуара. Теж час відпочити. Досить багато енергії витрачено на це ментальне стеження. На думку спадає одне питання.

«Бодько, чому я не сплю, як мала б, за їх версією?» - цікавлюсь у свого нишпорки. «В тебе захист, тому їхній вплив не такий потужний. А печаті заручин ти уникла, завдяки щиту» - втомлено коментує Бодька. Невже він теж втомився? Чую тихе «Умгу».

Знімаю ілюзію й лягаю в ліжко. За дверима в коридорі залишаю ментальні маячки. Не люблю непрошених гостей. Миттєво засинаю, адже на годиннику майже перша тридцять.

Прокидаюсь від наполегливого голосу Бодьки. «Миро, прокинься» дзвенить в голові. Дуже хочеться спати, враження таке, що я щойно заплющила очі, а мене вже будять. Але, якщо Бодька розбудив, то на це є серйозні причини.

«Маяки?» - коротко питаю. «Ні, я тут трохи партизанив. Даміран послав за Хранителем. Він скоро буде» - ділиться новиною моя нишпорка. Щоб я без нього робила? Видно ця моя думка йому сподобалась, бо почулось задоволене «От-от». Хмикаю іронічно. «Хочеш, щоб ми послухали їх?» - здогадуюсь навіщо розбудив. «Думаю, нам це буде корисно. Він скоро недалеко від твоїх дверей буде йти, можеш ментально прикріпитися».

Ідея Бодьки мені сподобалась, тому швидко концентруюсь й творю ілюзію. Не можна розслаблятись, треба бути обережною. «Сховай мене», кидаю заклик до ВІРИ й вже ментально рухаюсь до того місця, де маю побачити Хранителя.

Очікувати довго не доводиться, досить скоро бачу Хранителя з якимись паперами в руках. Прикріплююсь ментально до нього й уже за кілька хвилин я в кабінеті імператора. Дивує, що вони всі активні, заклопотані.

«В них працюють вночі, а відпочивають вдень. Темрява - їх комфортне середовище» - чую пояснення Бодьки на моє мовчазне здивування. Але дивуватися ніколи, ми тут не за тим.

- Ваша величносте, ми знайшли те, що так довго шукали, - в рівному голосі Хранителя вчувається іскорка вдоволення.

- Що саме? Чому не хотів озвучувати моєму помічникові? – невдоволено рикає Даміран.

-  В одному із храмів Королівства Триєдиних знайшли давнє закляття, як забрати світлий дар в особи чоловічої статі, - випалює на одному подиху відвідувач.

-  Щооо? – очі Дамірана, здається, зараз вискочать з орбіт.

Здогадуєтесь, у кого хочуть забрати світлий дар?

Чекаю ваших коментарів.❤️❤️❤️