Розділ ХХV

Мира / Мирослава

Приходжу до себе різко, немов спалах у свідомості відбувається. Повіки важкі. «Миро, отямся! Миро, отямся!» - несеться в голові. Бодька! Цей невгамовний нишпорка. Відкриваю рота у бажанні гаркнути до цього балакуна й одночасно із зусиллям відкриваю очі.

Погляд миттю наштовхується на невідому кімнату, а моя рука рефлекторно затискає рота. Крик, вже готовий зірватися з моїх вуст, завмирає, не встигнувши сформуватися. Одразу згадую ресторанчик, дзеркало, Давида. Натомість вже в голові безмовно кричу: «Бодько, це що? Де я?» .

«В Імперії Тіней» - швидко отримую від нього відповідь.

«Ти зі мною тут?» - з тривогою оглядаю кімнату, важко повертаючи голову.

Я лежу на ліжку, досить гарному, до речі. Темно фіолетового кольору шовкова постільна білизна, фіолетові шпалери з вкрапленнями білого й темно-червоного кольорів, в схожих кольорах і гардини на вікнах.

«Ну, а де ж мені бути. Ти чого вилежуєшся так довго? Швидко підіймайся! В тебе критично мало часу!» - від крику Бодьки в голові аж дзвенить. Це він користується тим, що його ніхто більше чути не може, тому так до мене кричить?

«По мені, немов бульдозер проїхав» - виправдовуюсь перед своїм персональним дратівником і понад силу вилізаю з-під ковдри. Одразу ж застигаю оглядаючи себе. На мені вдягнуто темно-зелену шовкову нічну сорочку.

«Це що таке? Хто мене перевдягав?» - з гнівом звертаюсь до свого нишпорки.

«Тебе ж попереджали, що навіть одяг забирають. А зараз припини хандрити, візьми себе в руки! За десять хвилин тут будуть візитери» - підганяє мене Бодька.

Мені достатньо було пари секунд, щоб сконцентруватися на головному – маю врятуватися!

«Ілюзія спрацює в цьому випадку?» - зринає в голові питання.

«Думаю, має спрацювати» - прилітає відповідь від Бодьки.

Миттєво концентруюсь, і вже за хвилину на ліжку бачу себе, тобто подібність свого тіла, яке виглядає як жива я. Добре, що бабуся та й Чесноти змушували часто втілювати цей процес на практиці.

«Тут хоч якийсь одяг є? Ну не буду ж я розгулювати в одній нічній сорочці» - невдоволено пирхаю.

«Швидко відчини он шафу, там є якийсь одяг. Тебе не повинні бачити» - чітко коригує мої дії Бодька. Як же це важко подумки розмовляти, хоча переваги в цьому очевидні – ніхто не почує.

Майже підбігаю до великої шафи під стіною, ривком відчиняю. У шафі чоловічий одяг. Швидко беру чорні штани й такого ж кольору чоловічу сорочку. Штани трохи завеликі, але з ременем. Низ підкочую. Одягаю й сорочку.

З такою швидкістю я ще ніколи не одягалася. Волосся зав’язую якимось шнурком, що потрапив на очі. Згадую, що треба сховатися, коли вже чую за дверима віддалені кроки.

Подумки лину до Триєдиних Богинь й звертаюсь до ВІРИ – «Сховай мене». Відчуваю, як миттєво щільнішає повітря навколо мене і майже в ту мить відчиняються двері до кімнати. Затискаю рота, щоб не закричати.

До кімнати входить… Владлен разом із ще одним чоловіком. Помітно, що той чоловік значно старший за Владлена. Стають біля ліжка.

-  Хранителю, ти впевнений, що вона ще спить, а не щось гірше? – різкий звук голосу Владлена розноситься кімнатою й б’є по моїх нервах.

-  Впевнений. Бачите, вона ж дихає, - зі спокоєм, якому можна позаздрити, відповідає інший.

-  Скільки вона буде в такому стані? – видно, що мій викладач нервує.

-  Як і всі земляни, які потрапляють до нас. Добу, - стинає плечима Хранитель.

-  Вона ж не зовсім землянка, - Владлен повертає голову до співрозмовника.

-  Жителі Королівства Триєдиних теж майже добу відходять після переходу, тож у нас є час, щоб зробити все правильно, - на обличчі Хранителя не смикається жоден м’яз.

В мене вже вагон думок щодо Аристарховича (щоб його!). Хто він тут, якщо Хранитель так до нього ставиться? «Слухай уважно» - словесно смикає мене Бодька.

-  Все ще сумніваюсь, що її треба було сьогодні до нас тягти. Краще б одразу в день її двадцятиліття. Планували ж на рівнодення весільний обряд провести, щоб забрати її дар при його розкритті,- фиркає Владлен, не відводячи погляду від ліжка, на якому, немов жива, лежить моя ілюзія.

-  Ви ж пам’ятаєте, що сьогодні Хелловін. Темні сили мають перевагу в цей день, - інтонація чоловіка залишається такою ж спокійною.

-  Пам’ятаю, тільки не подобається, коли плани так різко змінюються, -  кривиться мій псевдо викладач.

-  Я ж говорив, що ми знайшли у старих записах інформацію про те, що якщо в цей поставити печать заручин, то можна втримати її силу в згорненому стані й в день весільного обряду легше буде вилучити з неї той дар,  - терпляче пояснює Хранитель.

-  І ти пропонуєш перенести весільний обряд мого сина з Мирославою на день зимового сонцестояння? – із замисленим виглядом продовжує розглядати мене Аристархович (чи як його там?).

-  Це його день народження, Ваша Величносте, і його сили будуть у найвищій точці активності, - смикає плечем Хранитель.

Після слів Хранителя до мене раптово доходить, що Владлен – імператор! Це ж як їм необхідна була я, щоб сам імператор взявся за операцію «захоплення Мири».

Бодька не реагує на мої думки, отже я зробила правильні висновки. Не встигаю зробити ще якихось висновків, бо розмова чоловіків продовжується.

-  Після весільного обряду Мирослава залишиться живою? – байдуже цікавиться Владлен.

-   Не впевнений, - хитає головою Хранитель.

-  А я хочу, щоб вона хоч трохи побула моєю дружиною, - лине від відчинених дверей.

Ні я, вражена несподіваною інформацією, ні чоловіки за розмовою в кімнаті, не почули коли відчинилися ті двері. На порозі стояв… Давид.

На Миру продовжує сипатися несподівана інформація.

Як будуть розгортатися події далі?

Залишайтеся з героями книги й про все дізнаєтеся.

Всіх вітаю з Новим роком!!!