Розділ ХVІІІ

Мира / Мирослава

В голові вихор розгубленості, невпевненості, образи та… страху. Вони познущались наді мною! Бабуся навіть не натякнула! Як же образливо!... Від розгубленості, відчаю та страху на очі накочуються сльози. Колись рабів таврували, а тут й мене так принизили. Сіпаюся, щоб піти, але якась сила втримує мене на місці. Ступні від землі відірвати не можу.

-  Тихо, хороша наша, - ЛЮБОВ робить крок до мене й торкається мого плеча. – Це дійсно незвичайні подарунки. Від мене ти отримала «Допоможи мені». Де б ти не була, якщо подумки звернешся до мене із цим закликом – я прийду на допомогу.

-  Мій подарунок має назву «Сховай мене», - підхоплює розповідь ВІРА. – Промовиш ці слова й тебе нікому не буде видно.

-  А я тобі подарувала «Зміни мене», - настає черга НАДІЇ презентувати свій подарунок. – При необхідності вимовляєш це і набуваєш іншого образу.

-  Подарунки через тавро? – смикаю підборіддя вгору, образа дає про себе знати.

-  Коли тебе викрадуть і перемістять до Імперії Тіней, то у тебе заберуть все, навіть одяг інший дадуть, - спокійно пояснює ВІРА. – Нічого з собою не візьмеш туди.

-  Тільки таким способом, тобто через триєдине тавро, ми зможемо до тебе дотягнутися, - твердо переконує ЛЮБОВ.

-  Звідки така інформація? Ви ж говорили, що мало знаєте, що там відбувається, - ще ніяк не можу до кінця заспокоїтись.

Богині не відповідають, тільки переглядаються, злегка кивають головою одна одній. Потім переводять погляд мені за спину. Не реагую. Не оглядаюсь. Чую кроки позаду. Наперед виходить Доброчесність.

-  Ми, всі семеро, теж маємо для тебе незвичайний подарунок, - усмішка ледь смикає куточки губ.

Вона тримає в руках напівпрозору тканину схожу на серпанок, скручену в рулон. Потім бере її з одного боку й стріпує. Тканина розгортається, зникає й перед нами постає напівпрозора біла постать, набагато вища за мене. Ця постать нагадує… голограму.

-  Це… це хто? – ошелешено зиркаю то на постать, то на Доброчесність.

-  Це Охоронець. Твій Охоронець, - одразу уточнює.

-  Куди ж мені його? Що з ним робити? – все ще розгублено оглядаю свій «подарунок».

-  Він буде поруч. Може бути невидимим для тебе, може показатися, - продовжує пояснювати жінка. – Крім тебе його ніхто не бачитиме.

Це ж як тепер жити, якщо поряд буде цей охоронець. Він хоч в душ чи в туалет за мною ходити не буде? Кидаю спідлоба погляд на Доброчесність і, мабуть, такий маю вираз обличчя, що вона все легко зчитує.

-  Не переймайся через дурниці, - супить брови жінка, - стався до нього, як до свого відбитка в дзеркалі. Тільки треба дати йому ім’я, щоб могла викликати.

-  Буде Бодька, - стискую губи в рівну лінію.

-  Це ще що за ім’я? – Доброчесність аж незадоволено смикнулась.

-  Він же особистий охоронець, тобто, бодігард. Тож буде Бодька, - вперто стою на своєму.

Доброчесність махає рукою, мовляв, нехай буде й так. А в мене раптом мелькає думка про цього Бодьку.

-  Якщо ви боїтеся, що мене тіні можуть викрасти й все конфіскувати, то як зі мною до їх Імперії потрапить Бодька? – продовжую його розглядати.

Помічаю, що він наблизився до мене й, ніби, прислухається до розмови. Реакції не виявляє жодної. Хм…

-  В момент переходу в будь-який інший світ, він увійде у твоє тіло. Ти в голові зможеш чути відповіді на свої, подумки поставлені питання.

-  Тобто, в мене буде власна тінь, яка час від часу буде виходити з мого тіла? – згадую, як від Владлена відокремилась тінь у нашій квартирі.

-  Він не твоя тінь, він твій охоронець, а це різні речі, - Доброчесність зі стійким спокоєм сприймає мої закиди.

Богині підіймають обличчя до Сонця, яке зараз знаходиться в найвищій точці на небі й підіймаються у небо. За ними зникають і Чесноти. Залишаємося ми з бабусею і Бодька.

-  Подарунків надарували, а інструкції, як ними користуватися не залишили, - фиркаю чи то за звичкою, чи від тривожного передчуття.

-  Я допоможу тобі зі всім розібратися, - бабуся підходить й ніжно пригортає мене до себе.

«Питай. Спробую все пояснити» - чую в голові чужий голос. Це що? Оглядаюсь. Погляд зачіплюється за Бодьку, який стоїть трохи позаду й уважно спостерігає за мною.

-  Це ти мені в голову заліз? – гиркаю обурено.

«Не заліз, а перебуваю з тобою на постійному зв’язку» - знову чую відповідь у себе в голові.

-  Ти всі мої думки будеш знати? – сердито гиркаю до цього дивного охоронця.

«Всі. Для твоєї ж безпеки» - миттєво прилітає відповідь.

-  Бабусю, як це називається?! – обурення хлюпає через край. – Це не просто порушення кордонів, це психологічне рабство!

«Не хвилюйся. Всі занадто особисті думки я викидаю на  видалення, а сам їх одразу забуваю. Ніхто не знатиме про них» - з’являється в голові швидше, ніж встигає зреагувати бабуся.

-  Нічого такого, щоб тебе образило, не буде, - впевнено відказує бабуся, - все заради твоєї безпеки.

-  Як тепер в туалет сходити, чи у ванну? – не перестаю обурюватись й тоді, коли рушаємо назад до будинку старенької.

І тут раптово в мене в голові зринають слова, сказані ВІРОЮ: «Коли тебе викрадуть і перемістять до Імперії Тіней»…

Ось які незвичні подарунки й неприємна інформація.

Чи допоможуть вони їй, коли в цьому виникне необхідність?

Читайте далі.

Ваша підтримка через коментарі, «сердечка» дуже надихає. ❤️❤️❤️

Всім добра і позитиву.

Ваша Ніка. ❤️❤️❤️