Розділ Х

Мира / Мирослава

Матуся лагідно усміхнулась, розв’язуючи фартух. У погляді докір. Що я не зробила так, як вона просила.

-  Ти чому так пізно сьогодні? Я розраховувала на тебе, - перемикається ненька на моє запізнення, вивчаючи довгим уважним поглядом.

-  Вибач, не могла вирватись раніше, - опустила погляд.

-  Гаразд, мий руки й допоможи. Я – перевдягатися, - знову перемикається мама. – На столі ще немає серветок. І фрукти ще треба покласти, вони на кухні, вірю, що справишся. О! І ще «Цезар» треба заправити майонезом.

Матуся зникає у своїй кімнаті, а я беруся до справи. Це добре, що вона далі не допитувалась про моє спізнення, бо брехати не хотіла й правди сказати не можу, я замість підробітку була у бабусі Марини.

Сьогодні відпрацьовували ритуал створення ілюзії. Потім ще на зв’язку з нами були чесноти, щоб закріпити вміння. Мамі ж про це не розкажеш, бо навряд чи зрозуміє.

 Їй непросто не сподобається, що ми з бабусею спілкуємось, адже вона заборонила бабусі наближатися до мене, а мені – до бабусі. Це може спровокувати скандал, а для цього немає ні часу, ні сил…

… Викладаю на тарілку фрукти, розкладаю серветки. З духовки розноситься запах запеченого м’яса, а я вирішую зазирнути до мами, проконтролювати ситуацію. Салат ще встигну заправити – свіжішим буде.

 Мама крутилася перед дзеркалом, як школярка перед випускним. Навіть нову помаду купила. На ліжку три сукні. Мовчки спостерігаю все це з іронічною цікавістю.

-  Мам, ти точно не перебільшуєш? — обережно питаю. - Ми ж просто вечеряємо, не йдемо на бал до президента, - іронія все ж виривається з мене.

Мені стає тривожно за маму. Ще невідомо що то за чоловік, а матуся вже, здається, перебуває під його впливом.

-   Мирочко, - зітхнула матуся, поправляючи зачіску, - ти не розумієш. Ну це… ну, він інший… Інтелігентний, уважний.

Хмикаю у відповідь і знову повертаюсь на кухню. Ще салат треба замішати. Незабаром мама, у вишневого кольору сукні, заходить на кухню й пригортає мене до себе.

-  Хочу, щоб сьогоднішній вечір приніс приємні емоції, - у погляді неньки бачу хвилювання й ніяковість.

-  Матусю, я дуже хочу, щоб ти була щасливою, - цілую її в щоку, - ти ще молода й дуже гарна.

Нас перериває дзвінок у двері, мама йде відкривати, а мені ще залишилось перекласти салат в салатник. З передпокою чути стишену розмову, сміх, потім кроки. Якісь знайомі нотки вчуваються в тому сміху.

 Виходжу із кухні, щоб віднести салат на стіл й ще не встигаю підняти погляд на гостя, як перед самим обличчям з’являється великий букет різнобарвних ранункулюсів.

Намагаюсь однією рукою втримати важкий кришталевий салатник, іншою підхоплюю букет й пригортаю його до себе. Кидаю погляд поверх букета на маминого друга й зусиллям волі ледь стримую свою реакцію.

Добре, що обличчя прикрите квітами. Не очікувала побачити в нашій квартирі свого викладача Владлена Аристарховича. Як могла моя добра і світла матуся зацікавитись цим чоловіком? Його енергетика настільки важка, що година-дві поруч з ним і відчуваєш себе як вижатий лимон.

На мить завмираю, а він в цей час простягає до мене руки, як розумію, хоче при обійняти, але за таким великим букетом не помічає салатника в моїй руці. Навіть не встигаю відхилитись, як Владлен швидко накриває своїми долонями мої руки трохи вище ліктя й ледь прихиляється до мене.

Смикаюсь від нього й через це салатник вислизає з рук, намагаюсь впіймати – й букет теж летить на землю. Чоловік миттю зорієнтується й намагається підхопити салатник, який падає на його штани та взуття, але не встигає.

Кришталева посудина приземляється на пальці його лівої ноги, а оскільки він лише в носках, бо роззувся, то удар досить відчутний. Владлен скрикує, майже гарчить й на обличчі з’являється гримаса болю.

-  Миро, ну як же це?... Владлене, вона не хотіла, - кидається до нього мама.

-  Ну, звісно, я ж спеціально салат на Владлена Аристарховича висипала, – сарказм накриває з головою, намагаюсь стримати обурення. – «Дякую», мамо, за зауваження.

Мені не можна сьогодні виказувати бурхливі емоції. Бабуся зі своїми подругами попередила, що після сьогоднішнього обряду я маю три доби стримувати будь-які сильні емоційні реакції.

Крутнувшись на одній нозі поспішаю на кухню, роблю кілька глибоких вдихів і видихів. Беру віник і совок та йду зібрати з підлоги розсипану страву. Протираю підлогу ще й ганчіркою. Доведеться якось перетерпіти сьогоднішній вечір…

Ось таке несподіване знайомство.

Чи не принесе воно сюрпризів?

Читайте в наступному розділі.

Ваша підтримка через коментарі, «сердечка» дуже надихає. ❤️❤️❤️

Всім добра і позитиву.

Ваша Ніка. ❤️❤️❤️