Розділ VІІІ

Мира / Мирослава

Те, що мені треба зіграти не просту роль в боротьбі з тінями, трохи напружує, але ж були в історії приклади боротьби за свободу, коли жінки очолювали повсталих. Мені раптом стає і смішно, і страшно.

Смішно, бо уявила себе типу Жанни Д’арк, а страшно, бо знаю чим це для неї закінчилось. Правда, мова йде про людське суспільство, а що там в інших цивілізаціях діється – не знаю.

Мені пропонують допомогу, тож треба скористатися, адже не планую так швидко розлучатися з життям, мені подобається жити. Мабуть, все занадто серйозно, якщо стільки мені уваги й навіть батька з бабусею залучили.

 Хоча, яка роль в цій історії належить бабусі, я не зрозуміла. Беру до рук телефона й набираю її. Вона відповідає одразу й починає говорити не дочекавшись й слова від мене.

-  Мирославочко, онучко, я…, - в голосі провина, розгубленість.

-  Хто ТИ в цій історії? Яка твоя роль? – перебиваю потік її слів.

Бабуся на хвильку замовкає, а тоді важко видихає.

-  Контактер, - кидає слово, немов камінь.

Не даю їй можливості хоч щось додати, перериваю зв'язок. Телефон майже одразу починає озивається вхідним дзвінком. Бабуся! Ну, ні! Відбиваю виклик, а потім взагалі вимикаю телефон. Ніби ні в чому вона не винна, але мене топить образа на неї, тому розмовляти поки що не буду.

 Мама прийшла пізно – я вже готувалась до сну – чмокнула мене в щічку, нічого не спитала й пішла до себе. Погляд у неї був замріяний. Щось швидко її накрили почуття. Невже так буває?...

Наступного дня після пар я, все ж таки поїхала до бабусі. Вона мене не чекала, але радість її, коли мене побачила, була щирою, непідробною. Я обійняла бабусю й на мить затрималась в її обіймах.

-  Вибач мені, - зазираю їй в обличчя.

-  Це ти мені вибач, онучко, - цілує мене в щоку, а в самої очі на мокрому місці.

-  Бабусю, все буде добре, – витискаю із себе банальщину, хоч і не впевнена в сказаному.

-  Хотіла б, щоб ти щодня до мене їздила до дня рівнодення, - впевнено підштовхує мене до будинку. – Я ж не проста бабуся, я - відьма, - хитро зблиснула поглядом.

-  Час від часу не легше, - ледь не шпортаюсь на рівному місці, від здивування.

-  Справді-справді. В нашій родині здавна практикують магію природи, хочу тобі дещо передати, - вона пропускає мене поперед себе до будинку. – До речі, так і ведеться, що бабуся внучці передає вміння.

Ага, то я ще й відьмою маю стати. Цікава перспектива. Що ще мене чекає? На мітлі літати буду?

-  Ти серйозно? – насмішкувато перепитую.

-  Навіть дуже, - кивком підтверджує сказане.

-  А якщо я не хочу стати відьмою місцевого масштабу? – повертаюсь до бабусі й схиляю голову на одне плече.

-  Хм, - поблажливо усміхається вона, - так воно все одно до тебе перейде. І одна справа, якщо ти знатимеш, як тим вмінням користуватися, а зовсім інша – якщо ти через незнання нашкодиш собі чи іншим.

-  Ця твоя магія сильна? – питаю швидше, ніж встигаю подумати.

-  Досить сильна й вона тобі може допомогти, - бабуся рухом руки запрошує мене на кухню.

-  Невже за допомогою цієї магії не можна справитись з тим, про що розповідали ті жінки? – йду за нею.

Якщо та магія природи така сильна, то в чому справа? Можна справитись й без мене, щоб побороти загрозу від Тіней. Кілька таких бабусь – і все гаразд. Підіймаю погляд на бабусю й розумію, що вона за виразом обличчя зчитала мої думки. Ну й нехай.

-  Ніхто крім тебе не справиться. Вони, тобто Тіні, шукали тебе майже двадцять років. Відколи інформація про твоє існування потрапила до їхніх рук. Та й потрапити на територію Імперії Тіней ніхто з людей і Триєдиних не може, - гірко зітхнула бабуся, накриваючи на стіл. – Пробували, але загинули всі.

-  Чому я? – в душі шарварок із жалю, образи на долю, незгоди з неминучим.

-  В тобі закладено дуже потужну білу магію. Це магія вищого рангу, як і чорна магія Тіней, - починає пояснювати вона. – Твій батько розшифрував пророцтво, в якому є вказівка на небезпеку для твого життя, якщо тебе захоплять Тіні.

-  Навіщо Тіням біла магія здалася? – мій голос починає тремтіти.

-  Сказано, що є ритуал, який дозволить Тіням бути безсмертними й мати необмежену владу. Для цього їм треба твоя біла магія, - розповідає далі. – Більше там нічого не було сказано, - уточнює бабуся.

-  Якщо логічно подумати, то забрати в мене магію можна тільки коли вбити, - саркастично хмикаю.

-  Не обов’язково. В Тіней можуть бути ритуали, щоб залишити жертву живою, - заперечує вона. – Вони іноді викрадають земних дівчат для задоволення своїх хтивих бажань. Є розповіді про кілька випадків, але ніхто не розуміє з чим зіткнулися. Ми мало про них знаємо.

Отже, бабуся не проста жінка.

Чи буде Мира дотримуватись її вказівок?

Про це далі в нашій історії.

Щиро дякую за коментарі й «вподобайки». ❤️❤️❤️

Всім добра і позитиву.

Ваша Ніка. ❤️❤️❤️