Розділ VІІ

Напруга холодними щупальцями міцно тримає мою душу. Щось побачене «кіно» мені зовсім не сподобалось й додало більше питань, ніж відповідей.

Сплітаю руки на грудях й з викликом чіпляюсь поглядом Богинь, переводжу його з однієї на іншу. Вони переглянулись.

-  А якщо я не хочу брати участь в цьому «порятунку цивілізацій»? – вперто смикаю плечем.

-  Тоді ти загинеш дуже скоро. Тебе швидше за все використають Тіні, для встановлення свого панування й ти не зможеш пережити той ритуал. Або якась інша причина буде, - озивається спокійно НАДІЯ.

-  Я можу сховатись від них, зникнути з міста. Тоді вони мене не знайдуть, - ледь не викрикую у відповідь.

-  Вони тебе вже знайшли, - з печаллю в голосі повідомляє ВІРА.

-  Щооо? – розгублено видихаю.

-  Ти ж їх вже відчуваєш, але ще не усвідомлюєш цього. А вони дуууже близько підібрались, один з них вже однією ногою у твою сім’ю просунувся, - підходить ближче ЛЮБОВ.

-  Тобі багато дано від твого роду, справжнього роду, я маю на увазі. – пояснює НАДІЯ. - Багато  можеш взяти від роду в якому тебе виростили й виховали, але поки твоя сила не прокинеться, ти не зможеш протистояти Тіням.

Сказати, що я в шоковому стані – це нічого не сказати. З усього цього виходить, що я не рідна своїм батькам. Мій справжній батько – правитель Королівства Триєдиних і, як мені вже сказали раніше, зараз переховується від Тіней.

Мене якимось дивом на стадії ембріона підсадили моїй земній мамі, виходить не рідній або сурогатній. В це можна повірити? А ще виявляється, є представники Імперії Тіней, які вже зовсім поряд. Ну в це я можу повірити, є кілька неприємних особистостей на прикметі.

Богині легко зчитують з мого обличчя, що в мене відбувається з мисленнєвим процесом. Або, можливо, вони думки читати вміють, бо обличчя їхні стають суворіші.

А далі, вони вже в жорсткішій формі повторно втлумачують мені все те, що я вже почула й побачила під час цієї дивної зустрічі. Чому дивна? А ви багато знайдете тих, хто з Богинями розмовляв та в минуле зазирнув? І тут мені дещо спадає на думку.

-  Старий чаклун сказав, що нам з королем бачитись не можна, - не можу назвати монарха своїм татом. – А ви мені його показали.

-  Ти побачила минуле, а воно вже відбулося й нічого там не змінити. І, головне, що він тебе не бачив, - смикається кутик губ у ЛЮБОВІ.

-  Інакше б ти не повірила нам, - ледь усміхається ВІРА.

-  Нам пора, але ти маєш запам’ятати, що двадцять третього вересня, в день осіннього рівнодення, ти маєш приїхати сюди, - строго карбує НАДІЯ. – Вже о дванадцятій маєш бути тут.

Розумію, що мої аргументи про те, що це будній день і в мене навчання, їх не вразить, тому мовчу. Так само раптово, як з’явилися, Богині зникають вгорі сяйнистого стовпа світла. Все повертається як було й ми з бабусею та духовними чеснотами знову опиняємося за столом у будинку бабусі. Вони їх що, не бачили?

Жінка, яка  Доброчесність, розповідає про те, що мій батько п’ятнадцять років тому випадково, працюючи в архіві, між сторінками потрібної йому книги, знайшов листок, списаний дивними позначками.

Якісь передчуття підказали йому сховати той листок й винести з архіву. Близько п’яти років знадобилося татові, щоб розшифрувати ті позначки. Тоді й виявилося, що він знайшов зашифроване пророцтво, яке стосувалося його доньки.

Я мовчки слухаю те, що вже й так знаю, а в голові пульсує думка про те, як було моєму татові, коли він дізнався, що я не його кровинка? Чому мама більше не народила від нього? Це ще мені треба буде якось з’ясувати. Та й детально, про що написано в пророцтві, я теж не знаю.

Під кінець мені строго на строго наказано з’явитися двадцять третього вересня до бабусі. В ту мить, коли сонце буде в найвищій точці над горизонтом, я повинна бути тут.

Розумію, що мене вже підхопила якась, не зрозуміла мені, течія й мовчки погоджуюсь, киваючи головою. Всі якось дивно на мене поглядають. З недовірою чи що. Аякже. Недавно протестувала, а тут погоджуюсь зі всім. Потім бабуся зиркає на годинник й нагадує, що їм пора.

Згадую, сказане, що батько тримає простір, щоб духовні чесноти могли повернутись до себе. Вони виходять й все повертається в положення як було. Бабуся виходить слідом, я ж якусь мить сиджу, збираюсь чи то з думками, чи то з силами.

Здається, що якщо встану, то ноги не втримають, бо відчуваю ніби тягар на плечах з’явився. Звук закриття вхідних дверей діє на мене неначе постріл і я швидко підскакую зі стільця. Підхоплюю свою сумочку і майже біжу до виходу.

Налітаю на бабусю – вона відсахується, даючи мені дорогу. Не реагую на неї зовсім, мені хочеться на свіже повітря. Штовхаю вхідні двері й вдихаю на повні груди. Потім швидко добігаю до свого автомобіля й сідаю за кермо. Хочеться швидше втекти звідси, побути на самоті, проаналізувати все, подумати…

Дорога додому минула непомітно для свідомості. Досі дивуюсь, як я не створила якусь небезпечну ситуацію на дорозі, адже все виконувала на автоматі.

Вдома матусі не було, згадала, що вона попереджувала про пізнє повернення. Душ не заспокоїв нервову систему, але допоміг внутрішньо зібратися. Я ще до кінця якось не повірила в те, що відбувається, але змирилась – це точно.

Згадала, як в школі наша класна керівничка любила повторювати: «Не можеш змінити ситуацію, то зміни своє ставлення до неї». Видається, що настав такий момент. Про те, що людство не єдина цивілізація, фантасти говорили давно. Те, що мені відкрилося сьогодні, буду сприймати саме в такому контексті.

Ось яка правда відкрилась дівчині про її походження.

Досить несподівано для неї. А ще їй загрожує небезпека.

Що ж далі?

Буду вдячна за коментарі й «вподобайки». ❤️❤️❤️

Всім добра і позитиву.