Розділ V

Мира / Мирослава

Жінки переглядаються, зиркають на бабусю, на хвильку залягає тиша. Потім Доброчесність зиркає на Стриманість, немов дає команду. І вона не змушує нас чекати, одразу продовжує.

-  Людська цивілізація не єдина у Всесвіті. Поряд з вами є Королівство Триєдиних й Імперія Тіней. Так от остання й була завжди прихистком для матеріалізованих семи гріхів, - підхоплює розповідь Стриманість, - а ще Імперія Тіней, з недавніх пір, використовуючи ці гріхи, розширює свої володіння.

-  Так, поки що незримо, але ситуація змінюється досить швидко, - доповнює інформацію Старанність. – Безтілесні Тіні спокійно рухаються по Землі, захоплюючи все нові й нові душі та простори. За ними прийдуть втілені тіні, а вони могутніші. Чистим душам скоро місця на Землі не залишиться.

-  А трохи раніше Імперія Тіней почала поширюватись в Королівстві Триєдиних й на тепер, король, з відданими йому людьми, взагалі покинув межі своєї країни. Де він знаходиться поки що невідомо, - Лагідність видає свою порцію інформації.

Якось непомітно вмикаюсь думками у їхню розповідь й ловлю себе на тому, що все ж таки їм ВІРЮ! Тільки до чого тут я й з чим маю впоратись, врешті решт. Розшукати короля Триєдиних з його свитою? Чи є ще щось? І вони немов зчитують мої думки.

- Ти – та, хто допоможе це все зупинити й повернути колишню рівновагу у світ, - знову вклинюється в розмову Доброчесність.

-  І ми тут, щоб підготувати тебе до цього складного періоду й допомогти пройти це нелегке випробування, - сумно усміхається Щедрість.

-  А у вашому сценарії, запитати мою думку не прописано? – скептично фиркаю у відповідь на останню фразу. – Хепі енд у цій історії передбачений? – не втримуюсь від наступної фрази. - Чи як колись казали: «смертю хоробрих»…

-  Та ну тебе, про таке навіть не думай, - ледь не підскакує бабуся перебиваючи мене, а я лиш примружуюсь на ті слова, з посмішкою, що швидше схожа на звіриний вищир..

-  Ти привела мене сюди, немов на заклання, а тепер обурюєшся? Хіба такий варіант не можливий? – все ж таки не стримую роздратування.

-  Це не я тебе привела. Доля така твоя і вибору в тебе немає, - якось винувато кидає бабуся. – І саме для того, щоб ти зазнала найменшої шкоди, ми всі тут зібралися.

-  Так. Нам допоміг до тебе прибути твій батько й він тримає зараз простір для нашого повернення назад. Часу в нас не багато, - уточнює Доброчесність.

То тут ще й тато долучений?! Невже це справді зі мною відбувається? Хочу у своє звичне студентсько-домашнє життя, але щось мені підказує, що так, як було уже не буде.

-  Тато тут? – мимоволі кидаю погляд на вікно.

-  Фізично – далеко, але його вплив простягається аж сюди, - уточнює Терплячість, я у ж відповідь лише киваю головою.

-  Годі, - різко вклинюється Доброчесність, - тепер про головне. Є передбачення, яке точно вказує на тебе, як ту, хто може все змінити.

-  Тобто, ви хочете сказати, що сценарій цієї, так званої операції, під кодовою назвою «Порятунок», все ж таки існує, - не можу прикусити свого язика. – І головною героїнею цього, як я зрозуміла, магічного бойовика, там вказана Я? Цікаво, а хто автор? – моя вільнолюбна натура не збирається здаватися.

У відповідь голови всіх жінок повернулись до мене. Обличчя насуплені, брови зсунуті до перенісся. А далі… далі взагалі відбувається неймовірне.

Згори починає литися золотисте сяйво у вигляді широкого стовпа. Десь зникає дах будинку, кімната розширюється, набуває округлої форми. Стіл теж зникає. Ми, сидячи на стільцях, опиняємось попід стіною по колу. Все відбувається настільки швидко, що я навіть злякатись не встигаю.

Ледь переводжу подих і кидаю погляд спочатку на бабусю, потім на інших жінок, а далі просто відкидаюсь на спинку стільця. Вони всі знаходяться немов у ступорі – не рухаються, завмерли отак як і сиділи. Чому ж тоді я маю змогу рухатись? Чому не в ступорі?

Не встигаю здивуватись, як згори починають опускатися постаті трьох жінок. Вони неймовірно прекрасні й мені зовсім не страшно, навпаки, в грудях якесь тремтливе передчуття. Ніби хтось знайомий завітав у гості.

В їх золотистому волоссі, яке укладене в вишукані зачіски,  переливаються дорогоцінні прикраси, золотисті сукні розшиті перлами. Приглядаюсь й помічаю, що вони між собою схожі, як схожими бувають сестри, але все ж таки відмінності помітні.

На душі стає неймовірно затишно й тепло, навіть радісно, немов найрідніших людей побачила. Фіксую у свідомості цю думку. Помічаю, що побачивши мене, їхні обличчя починають випромінювати радісні усмішки. Вони кивають мені, вітаючись.

-  Ми раді тебе бачити, дитино, - ледь не хором звучать їхні чарівні голоси, які дивно на мене впливають.

-  Добрий день, - чомусь шепочу у відповідь, голос мене не слухається.

-  Ми Триєдині Богині: ВІРА, НАДІЯ й ЛЮБОВ, - починає ВІРА, вказуючи на себе, а потім по черзі на двох інших жінок.

-  У мене сьогодні день неймовірних знайомств, - встаю зі стільця й роблю до них крок.

-  А…, це духовні чесноти, - хитнувши головою в напрямку застиглих в ступорі жінок, пояснює НАДІЯ, - вони є жрицями нашого храму в Королівстві Триєдиних.

-  Давайте до справи, ми не можемо довго знаходитись тут, на Землі, - вже серйозніше перехоплює ініціативу ЛЮБОВ.

-  Ти маєш спочатку дещо побачити, - продовжує ВІРА й робить різкий помах рукою…

Те, що розгортається перед очима приклеює мене до стільця…

Що має побачити Мирослава?

Яку інформацію отримає?

Про це в наступному розділі.

Щиро дякую за коментарі й «вподобайки». ❤️❤️❤️

Всім добра і позитиву.

Ваша Ніка. ❤️❤️❤️