Розділ ІV

Мира / Мирослава

Сідаємо у вітальні, бабуся накриває великий круглий стіл, який я пам’ятаю з дитинства. Мовчки. Немов налаштовується на розмову зі мною. Я тим часом намагаюсь заспокоїтись, дивлюсь, як вона виносить з кухні чай з солодощами. Вітальнею розносяться пахощі трав, на яких той чай заварений.

Пригублюю й на душі стає спокійно, затишно. Бабуся сідає навпроти, теж бере в руки горнятко. Мовчимо. В кімнаті стає тихо, але ця тиша не несе напруги, агресії, вона, навпаки, дарує умиротворення. Та все ж якась напруга в повітрі витає.

-  Зараз тут дещо буде відбуватися, - бабуся кладе горнятко на стіл і якусь мить дивиться мені в очі, немов хоче передати серйозність ситуації. – Будь ласка, нічого не бійся, тобі нічого не загрожуватиме, - напруга сковує її обличчя.

-  Постараюсь, - чомусь пошепки озиваюсь.

На відміну від бабусі, почуваюсь спокійно, немає ніякої тривоги. Можливо, тому, що не знаю, що на мене чекає, а можливо, чай був із заспокійливими травами.

Я не почула, як за спиною відкрилися двері, але відчула чиюсь присутність. Не оглядаюсь, стримую свою цікавість, залишаюсь сидіти за столом. В полі мого зору з’являється гарна жінка, приблизно віку моєї бабусі.

За нею ще одна, потім ще. Коли вони сідають навколо стола, я нараховую їх сім. Вони одягнені в дорогі сніжно білі сукні, розшиті золотими нитками. Обличчя всіх випромінюють теплі усмішки.

Бабуся підіймається зі свого місця й скидає з себе свій яскравий халат й опиняється теж в білій сукні, дещо інакшій, яка розшита срібними нитками. Вона знову опускається на свій стілець й киває до однієї з жінок.

Та у відповідь повільно опускає повіки, а потім різко підіймає їх й переводить погляд на мене.

-  Миро, ми сім духовних чеснот, прийшли, щоб відкрити тобі важливу інформацію й підготувати. Адже дуже скоро тебе чекає непростий період життя, - вона робить паузу й переводить подих.

-  Що на мене чекає?! – виходить трохи різко, не стримуючись. Бабуся кидає на мене попереджувальний погляд.

-  Від того, як ти зі всім впораєшся залежить не тільки твоє життя, а й життя кількох цивілізацій, - вона не реагує на мою репліку.

-  Може ми спочатку познайомимося? Ви моє ім’я знаєте, а я ваше – ні, – відкидаюсь на спинку стільця, руки сплітаю на грудях, підіймаю брови.

-  А вона з характером, - жінка з теплою усмішкою зиркає на бабусю, а тоді строгіше дивиться на мене. – Тільки не впевнена, що їй буде під силу впоратись зі всім.

Вона говорить так, ніби мене тут немає. Мене таке не влаштовує, тому я різко підводжусь з-за столу й підхопивши з дивану сумочку рушаю до дверей. Всередині бушує ураган емоцій та почуттів, але зовні вибрала ігнор, як і та жінка.

На бабусю навіть не зиркнула, тільки краєм вуха вловила важкий видих. Я була на неї сердита. Відучора голова пухне від її розповідей і думок, а вона ще тут якісь незрозумілі зборища влаштовує й дозволяє так до мене відноситись.

Підходжу до вхідних дверей, з усієї сили смикаю їх на себе і в цю мить мене незрозумілим вихором повертає назад. Ледь встигаю вдихнути, як опиняюсь знову на стільці за столом. Чи злякалась я цього? Ні. Я ще гірше розізлилась.

Мовчки протягую руку до своєї чашки, повільно беру її й з усієї сили кидаю нею в протилежну стіну, чашка з дзвінким стуком розлітається на скалки. Мимохіть боковим зором помічаю, як витріщає очі бабуся й підтискає губи жінка, яку я слухала. Всередині розливається спокій.

-  Думаю, впорається, - озивається інша жінка, яка сидить ліворуч від бабусі й невідривно спостерігає за моїми діями.

-  Вибач, онучко, але це була невеличка перевірка, - винувато підіймає на мене погляд бабуся.

Я  мовчу, ігнорую сказане бабусею, тільки, піднявши брови, з викликом, невідривно дивлюсь на жінку, через яку я хотіла покинути їхню компанію. Вона спокійно реагує, на мій погляд, очі сповнені тепла, вигляд задоволений.

-  Ми всі маємо перепросити тебе, - починає вона. – І так, це була невеличка перевірка: стерпиш таке чи ні. Тепер ми представимось. Ми – втілені вищі духовні чесноти. Я – Доброчесність, це – Стриманість, - вона далі вказує на кожну наступну жінку за часовою стрілкою: Щедрість, Старанність, Терплячість, Лагідність, Смиренність.

Струшую головою. Я розгублена. Вже другий день на мене ллється незрозуміла інформація, в яку маю повірити. Але все ж деякі моменти не піддаються логічному поясненню, а вони дійсно відбувалися.

-  Ми протистоїмо семи смертним гріхам: хтивості, ненажерливості, захланності, лінивству, гніву, заздрості, гордині, - Доброчесність робить паузу, потім продовжує. - Це як плюс і мінус. Завжди існувала між чеснотами та гріхами рівновага. Але з якогось часу все пішло на перекіс.

-  На зараз все настільки погано, що ще трохи й ми впадемо в точку неповернення, - підхоплює інша жінка, котра Терплячість, - при чому це МИ у дуже слабкій позиції.

-   Мені все ще не зрозуміло, про що ви? – вклинююсь, скориставшись тим, що Терплячість замовкла.

Напруга проникає в кожну клітинку мого тіла. Думки тихим вихором пролітають в голові. Це якась секта? Куди мене бабуся притягнула?

Мира перебуває майже в шоковому стані.

Виявляється, неймовірне поруч.

Що ж іще вона дізнається? Про це в наступному розділі вже сьогодні ввечері.

Величезна подяка за коментарі й «сердечка». ❤️❤️❤️

Всім добра і позитиву.

Ваша Ніка. ❤️❤️❤️