Розділ ІІІ

Вдома спочатку приймаю душ, довго стою під струменями теплої води, ніби змиваю з себе розгубленість й жаль. Коли опиняюсь на ліжку у своїй кімнаті, в голові на повну йде аналіз подій. Не всьому сказаному бабусею повірила, та все ж…

З самого дитинства помічала, що варто комусь мене образити, як прилітав бумеранг, не зрозуміло звідки. Наприклад, в першому класі з мене посміявся сусідський хлопчик, коли через запальний процес навколо ока утворився набряк.

Він кривлявся, кидав образливі слівця, сміявся з моїх сліз. А наступного дня його мама в паніці везла сина в лікарню, бо син нічого не бачив, казав, що все перед очима біле. Лікарі нічого не виявили, а зір не повертався.

За кілька днів він зі своєю мамою сидів біля під’їзду, а ми з ненькою підійшли до них. Я йому поспівчувала, він у мене попросив пробачення за свій вчинок. Наступного ранку ми побачили їх, з його зором все було гаразд. Невже це сталося через мою образу?

А скільки випадків в школі було… А в університеті...Ось минулого року навіть. Один із мажорів-випускників почав нахабно залицятися, затиснув мене у кутку коридору. В мене не вистачало сил видертись з його рук.

Аж раптом незграбний його рух й він лежить на підлозі зі зламаною ногою, як потім з’ясувалось. А його друга, який «стояв на варті» наздогнала купа неприємностей.

З того часу він до мене не пристає, але й іншим хлопцям не дозволяє до мене наближатись, сказав, що почекає коли в мене виникне до нього симпатія й тепер часто біля університету буває. Аякже!...

Невже й справді мене вищі сили бережуть? Чи це тато допомагає, до того ж віддалено? Навіть не знаю як до цього ставитись. Щодо «незрозумілих» людей, то так, дехто викликає неприємні відчуття, але ж не обов’язково вони мають бути магічними істотами.

А ще, дійсно, останнім часом почала відчувати ніби жар, то в грудях, то в долонях. Це щось значить? Та й дні народження у нашій сім’ї припадають на досить «цікаві» дати. Вирішую вивідати хоч дещо у мами.

Допомагаю мамі приготувати вечерю й після розповіді про справи в університеті, вирішую розпитати про те, що мене цікавить.

-  Мамо, мені ось спало на думку, що ми народились в досить цікаві дати, - видаю якомога байдужіше, зберігаючи усмішку на вустах.

-  Хм, що ти маєш на увазі? – ненька скидає брови.

-  Ти – на Різдво – сьомого січня, я на весняне рівнодення – двадцять першого березня, а… тато – двадцять другого червня – на літнє сонцестояння, - мій голос стає тихішим.

-  Й справді, - мама на мить замислюється, - ніколи про це не думала.

-  А пам’ятаєш, як ми торік на твій день народження і всі різдвяні свята в Карпатах відпочивали? – вирішую перевести тему розмови.

-  Звісно, - усміхається матуся.

-  Може повторимо цього року? – заглядаю їй в лице.

-  Не знаю…, можливо, - якось невпевнено озивається ненька.

Вона замовкає, продовжуючи нарізати овочі для салату. Обличчя мами стає замисленим, вона усміхається своїм думкам. Не розумію, що з нею, тільки стає ясно, що вона нічого про дати наших днів народжень не підкаже.

-  Мамо, щось сталося? – обережно цікавлюся.

-  Ні, нічого, - різко стрепенулася вона. Втім…, - нерішуче глянула на мене, - я познайомилася з дуже цікавим чоловіком.

-  Він тобі подобається, - швидше стверджую, ніж запитую, не знаю як реагувати.

-  Подобається, - майже шепоче мама.

Вона не розвиває цю тему, а я не розпитую. З часом все з’ясується. Ми вечеряємо і йдемо відпочивати. Завтра субота і вирішую поїхати до бабусі Марини. Мамі скажу, що з подругами зустрітись хочу. Доведеться брехати, хоч і не люблю цього.

Наступного дня прокидаюсь майже о дев’ятій годині й застаю маму біля дзеркала у вітальні. Вона поправляє макіяж, готується піти з дому. Спостерігаю за нею, спершись на одвірок. Мама помічає мене, оглядається, розгублено посміхаючись.

-  Ти кудись ідеш? – здивовано оглядаю її з ніг до голови.

-  Ну… в мене зустріч, - тихо відказує, щоки червоніють. Вона, що соромиться?

-  З новим знайомим? – виривається в мене.

-  Так, - мама нерішуче дивиться на мене. – Сподіваюсь, ти не проти?

-  Не проти, аби ти була щаслива, - заспокоюю її.

-  А ти можеш з подругами зустрітись, - пропонує у відповідь мама, - бо я, швидше за все, буду пізно, - додає.

Киваю погоджуючись головою. Тепер я можу спокійно їхати до бабусі й брехати мамі не доведеться. Вже там сподіваюсь знайти відповіді на свої запитання.

Вже о десятій я сиджу за кермом автомобіля, а за пів години заходжу на знайоме з дитинства подвір’я. На подвір’ї з’явилася сучасна альтанка. Яблуня, яку я з татом садили за рік до його зникнення, розкинула свою зелену крону. Квітники ще буяють осінніми квітами, будинок оновлено зовні.

З будинку виходить бабуся в яскравому халаті й мовчки пригортає до себе. Потім підштовхує до будинку. Всередині багато що змінилося, але моя кімната залишилась як є. До горла підкочує клубок, всередині якесь тривожне передчуття. Роблю вдих-видих, щоб заспокоїтись.

Ще одна несподівана новина для Мири, вже від мами.

А попереду – візит до бабусі.

Дякую всім за підтримку. ❤️❤️❤️

Всім добра і позитиву.

Ваша Ніка. ❤️❤️❤️