Знову не той або як усе почалося

Марина ніколи не вірила в долю. Ні в “судженого”, ні в “знаки”, ні в те, що Всесвіт щось там комусь готує. Якби це було правдою, вона б уже давно написала скаргу. Бо її особисте життя виглядало як серія невдалих жартів.

— Він просто… не готовий до серйозних стосунків, — сказала вона, кидаючи телефон на ліжко.

— Він просто ідіот, — спокійно відповіла Оля, її найкраща подруга, не відриваючись від кави.

Марина фиркнула і впала поруч.

— Ні, серйозно. Спочатку був Саша, який “знайшов себе” і зник. Потім Ігор, який знайшов ще одну дівчину. Паралельно зі мною. Це взагалі талант.

— У тебе просто карма цікава, — задумливо протягнула Оля.

— Не починай.

— Та ні, я серйозно! Слухай… — вона раптом оживилась. — Пішли до гадалки.

Марина повільно повернула голову.

— Куди?

— До гадалки. Є одна, дуже сильна. Мені її Катя радила. Каже, вона такі речі говорить…

— Стоп, — Марина підняла руку. — Ти пропонуєш мені, людині з мозком, піти до якоїсь жінки, яка розкладає карти і каже, що мене чекає любов?

— Саме так, — усміхнулась Оля. — Чисто по приколу.

Марина замислилась. 

— Добре, — видихнула вона. — Але тільки щоб потім було що згадати.

---

Квартира гадалки знаходилась у старому будинку, де навіть під’їзд виглядав так, ніби бачив більше драм, ніж будь-який серіал. Марина вже на сходах пожалкувала про те, що погодилась на авантюру подруги.

— Якщо вона зараз скаже, що на мені порча — я піду, — прошепотіла вона.

— Та тихо ти, — Оля штовхнула її в плече.

Двері відчинилися ще до того, як вони постукали.На порозі стояла жінка років п’ятдесяти.Темні очі, спокійний погляд.І дуже дивна впевненість.

— Заходьте, — сказала вона, ніби чекала саме їх.

Марина скептично підняла брову, але зайшла.

— Ви Марина, — сказала жінка, навіть не запитуючи.

— Ну… це не складно було вгадати, — пробурмотіла вона.

Жінка не звернула уваги.

— Сідайте.

На столі вже лежали карти і стояла свічка, яка горіла занадто рівно, щоб це виглядало випадково.

Марина схрестила руки.

— Давайте швидко. Мені ще додому їхати.

Жінка лише злегка усміхнулась і почала розкладати карти. Одна, друга, третя.... її рухи були повільними, точними. Марина вже відкрила рот, щоб сказати щось іронічне, але раптом…

— У вас буде двоє, — тихо сказала гадалка.

Марина завмерла.

— Що?

Жінка підняла на неї погляд.

— Двоє чоловіків. Обидва — не випадкові. Обидва — для вас.

— Це якийсь універсальний шаблон? — скривилась Марина. — Типу “буде вибір”?

— Ні, — спокійно відповіла та. — Буде шанс.

Вона зробила паузу і додала:

— І якщо ви оберете неправильно… щастя не буде.

У кімнаті стало дивно тихо.

Марина відчула, як щось неприємно стиснулося всередині.

— А якщо правильно? — тихо запитала Оля.

Жінка подивилась прямо на Марину.

І вперше усміхнулась по-справжньому.

— Тоді вона більше ніколи не запитає, чому їй не щастило.

---

Марина вийшла з квартири першою.

— Ну це вже перебір, — сказала вона, але голос звучав не так впевнено, як зазвичай.

— Тобто ти не повірила? — усміхнулась Оля.

Марина зупинилась.

Подумала.

І фиркнула:

— Та звісно ні.

Але десь глибоко всередині вже з’явилось дивне відчуття…

Наче щось тільки що почалося.