Розділ 19

— Катрусю, це всього лише квіти! — Клим присів перед нею навпочіпки, заглядаючи в очі. Катя сиділа на кухні, закриваючи обличчя руками, і періодично схлипувала. Було трохи соромно за істерику, яку вона влаштувала, вигукуючи на адресу, як і раніше, незнайомого Олександра різні, за великим рахунком, порожні погрози і деякі не дуже пристойні слова. Але зовсім небагато. — А ось що стосується твоєї Савельєвої, тут, будь ласка, детальніше. Кого і куди забрали?

— Ірина Гнатівна побоюється, що моїм дітям можуть знайти інших усиновителів, — так само схлипуючи, відповіла Катя, — які заплатять гроші.

— Ти рідна тітка, діти під твоєю опікою, ти подала документи на усиновлення! Хіба таке можливо?

— Не знаю, Климе, я теж думаю, що їх не заберуть. Але мої довідки від нарколога і психіатра чомусь відхилили. Ірина Гнатівна сказала, щоб я принесла нові якомога швидше. Вона мені щоразу каже, що треба все робити швидко, бо на таких дітей, як мої, черга стоїть.

— Що значить "черга"? — різко скинувся Клим. — Чому?

— Тому що хоч цей Олександр гад і мерзотник, він не наркоман і не алкоголік, і Алка теж. У моїх дітей нормальна генетика, Ірина називає таких "чистенькими". Але я теж вважаю, що не заберуть...

— Якщо тільки не визнають неосудною! — Аверін схопився і відійшов до вікна, а коли розвернувся, його обличчя здавалося кам'яним.

— Чому неосудною, Климе? — майже прошепотіла вона сівшим голосом. — Я ж нормальна!

— Тому що акцент зробили саме на нарколога і психіатра. Дітей продавати... Суки... Як її, скажи ще раз, цю Савельєву? — Він запитливо глянув на Катю, і вона зіщулилася під його поглядом, як від холоду.

— Галина Миколаївна.

Аверін щось писав у телефоні, а Каті раптом стало дуже тривожно, і вона покликала:

— Климе! — і запитала тихенько, коли той підняв голову: — Ти допоможеш?

Він ствердно кивнув і продовжив писати. Потім відвернувся до вікна, і вони певний час мовчали, доки Катя не витримала і не підійшла до нього сама. Легенько провела рукою по спині, а потім торкнула за лікоть.

— Ти казав, твій дядько допомагає вирішувати проблеми. Він дуже дорого бере? Я подумала, що якщо піду до Чистякова і попрошу, щоб мені дали кредит, то зможу оплатити послуги твого дядька...

У руці Клима пілікнув телефон, він відвернувся і швидко пробіг очима по екрану, а потім, як Каті здалося, дещо полегшено видихнув. Принаймні, його обличчя перестало нагадувати висічений із каменю барельєф, і з очей зник неприємний хижий блиск.

— Цією Галиною вже займаються, Катю. А що ти хочеш від Кості?

— Я хочу, щоб він убезпечив моїх дітей. І від опікунської служби, і від їхнього біологічного батька.

Аверін притягнув її до себе і міцно обійняв.

— Чому ти думаєш, що Олександр заподіє шкоду тобі і твоїм дітям, Катрусю? Адже ти з ним навіть не знайома.

— І знайомитися не збираюся, — безапеляційно заявила вона, при цьому на автоматі потершись носом об його шию.

Аверін відреагував миттєво. Точніше, його тіло, і Катя вкотре переконалася, що їхні тіла живуть своїм життям. Опинившись на певній відстані одне від одного, вони тут же починають цю відстань скорочувати.

Клим ще продовжував вмовляти її щодо порядком уже набридлого Олександра, а його руки вже стягували з плечей сукню, губи захоплювали мочку вуха, звично зісковзуючи вниз.

Дуже скоро Аверін підняв її на руки і поніс до спальні, переступаючи через розкиданий на підлозі одяг, свій і Катін.

***

Катя облизувала солоні від поту губи й обмальовувала пальцями тугі м'язи преса Аверіна, лежачи в нього на грудях поперек ліжка.

— Якщо ми її зламаємо, тобі доведеться купити господині нову, — сказала вона і поцілувала вологу шкіру під собою.

— Куплю, — прохрипів той, своєю чергою погладжуючи їй спину і відводячи волосся з шиї. А потім узяв за потилицю і повернув до себе.

— Ти вийдеш за мене заміж, Катю?

— Ти робиш мені пропозицію? — вона підняла голову і невіряче заморгала. Клим продовжував утримувати потилицю, і їй здалося, він доволі нервово ковтнув.

— Ти не відповіла. Якщо тебе бентежить, що я без квітів і не на колінах...

— Не бентежить, — вона посміхнулася, погладила його по животу і знову поцілувала, — звісно вийду. Я ж тебе кохаю.

— Катю, я не жартую, — Клим був надто напружений, хоч зовсім нещодавно в нього був зовсім інший вираз обличчя, який їй шалено подобався. Пальці стиснули потилицю. — Ти маєш знати, що ми можемо жити в будинку як той, куди я тебе привіз уперше, а можемо опинитися за підсумком ось у такій орендованій квартирі. Як вийде.

 — Климе, — вона потерлася об його руку, — який ти смішний! Нам доведеться потім у будь-якому разі знімати житло. Квартира, в якій я зараз живу з дітьми, це їхня спадщина. А коли я виплачу іпотеку, можна буде подумати і про свою. Але ж ми обидва працюємо, хіба ми хворі чи немічні? Або, — вона єхидно примружилася, — для тебе так принципово, де займатися зі мною коханням?

Аверін кілька секунд перетравлював її слова, а потім ривком перекинув на спину і навис згори, упираючись на лікті.