Розділ 18

— Що за таємниця? — Клим продовжував тримати її в обіймах, а їй тепер хотілося бачити його очі. Катя відсторонилася і сіла, утім, Аверін одразу ж згріб її руки у свої. — Ти впевнена, що я гідний бути в неї посвяченим?

— Мені потрібна порада, а як я її отримаю, якщо не розповім?

— Логічно. Що ж, кажи.

— Ти чув, що Чистякова хочуть від нас забрати? — Катя більше не вагалася. Клим заохочувально кивнув, запрошуючи продовжувати. — На місце Осадчого. Він не знає, кого хочуть поставити замість нього, але мене він хоче проштовхнути на керівника відділу.

— Ти не ображайся, кохана, — перервав її Клим, погладжуючи по руці, — але ти занадто молода, не знаю, чи піде на це вище керівництво. Тобі лише двадцять два, людям буде складно працювати в підпорядкуванні в такої молоденької, хоч і розумненької дівчинки...

— Я зумію їх переконати, — тепер Катя відчувала певний кураж, у неї, напевно, і очі заблищали.

— Ти знаєш, який наша компанія має намір виграти тендер?

— Звичайно. Новий аеропорт. І я чув, він практично в нас у кишені.

— Тим паче. Я бачила кошториси, ми ж їх аналізували. Так от, я знаю, як здешевити кошториси на будівництво й істотно заощадити на вкладеннях! — вона голову давала на відсіч, що очі в неї зараз горять як прожектори. — Я хочу представити свій проект з подачі Чистякова на раді директорів, і якщо після цього не отримаю відділ, то наш Доббі повний ідіот! А якщо чесно, я сподіваюся на більше, якщо, звісно, ти мені допоможеш, — тут же схаменулася і зніяковіла.

— Гаразд, — Аверін сів у ліжку і, склавши руки на грудях, відкинувся на подушки, — тоді переконай мене.

— Тебе? — не зрозуміла Катя. — Чому тебе?

— Ти ж зібралася на раду директорів? От і уяви, що я керівництво. Доббі, наприклад. Ну, що ж ти, починай, Катю, — він нетерпляче мотнув головою.

— Ми закуповуємо вікна та двері в «Євровінда». Я прорахувала, наскільки вигідно купити обладнання і виготовляти склопакети самим. Якщо в холдингу буде власний завод, витрати на будівництво знизяться на... Я зараз тобі покажу всі розрахунки!

Вона потягнулася до ноутбука, але Клим м'яко її зупинив.

— Це чудова ідея, Катруся, але я тебе розчарую. Якби все було так просто, ми давно б самі виготовляли склопакети. Для виробництва наші обсяги не настільки великі, нам ніхто не дасть хорошу ціну на скло, а витрати на утримання заводу і персоналу призведуть до ще більших витрат...

— Дадуть, Климе! — вона навіть не стримувала радість. Усе ж приємно було поділитися хоч із кимось, у відділі їй точно не слід було базікати про свої плани. — Ми везтимемо скло вагонами, я робила запит на опт, є кілька варіантів постачань, дехто готовий навіть працювати за відтермінуванням платежу, якщо ми гарантовано забиратимемо великі обсяги.

— Куди ти будеш дівати це скло, Катю? — дещо роздратовано запитав Клим. — Заб'єш під зав'язку склади?

— Ні, Аверіне! Я продаватиму пластикові конструкції без маржі, — вона тріумфально дивилася на Аверіна, не помічаючи, що почала говорити так, наче це її власний завод, — за собівартістю, тільки щоб обнулити витрати.

— Зібралася демпінгувати? — недовірливо глянув той. — Не боїшся? І як ти плануєш працювати без прибутку?

— Прибуток я отримаю з об'єкта, він зросте за рахунок зниження вартості кошторисів, а продажі з заводу покриють витрати на його утримання. Ось побачиш, конкуренти ще захочуть купувати у мене скло! Адже я можу розпродавати надлишки, збільшуючи обсяг закупівель і ще більше знижуючи ціну.

Катя бачила, як поглиблюються вертикальні складки над переніссям і стає дедалі зосередженішим обличчя Клима.

— Ти сама до цього додумалася?

— Звичайно, сама. В Іллі був салон із продажу пластикових конструкцій, він працював із кількома виробниками і дещо мені розповів. Я все сама прорахувала. Якраз є відповідне приміщення на головному складі. Нам і потрібно всього два цехи — один із виробництва склопакетів, другий складальний. Робітників достатньо максимум чоловік десять, а решти в офісі вистачає. Я все розрахувала, дивись! — вона відкрила ноутбук, Клим із цікавістю заглядав через плече. — От тільки тут не знаю, як треба...

Вона дуже правильно зробила, що розповіла все Климу, він справді краще за неї розбирався у виробництві. Аверін вказав на помилки і дав дуже слушну пораду щодо розміщення обладнання в цеху, а потім довго дивився на Катю, як на диво природи.

Звичайно, потім вони знову зайнялися коханням. Катя ледь встигла закрити ноутбук і прибрати його подалі.

Незважаючи на поранення Клима, у них усі подушки в підсумку опинилися на підлозі, і вони самі були наполовину там же. І у ванній потім усі флакони Катині посипалися з полиці, тож заснули вони зовсім знесилені. Зате ще тільки світало, як її розбудили не дитячі вигуки, а наполегливий шепіт і нетерплячі руки.

Вдалося навіть ще трохи поспати, перш ніж Іван і Матвій, які прокинулися, прийшли з'ясовувати, куди подівся їхній Клим, що так цікаво й проникливо вміє читати вірші Агнії Барто.

Снідали теж усі разом, як справжня сім'я, і Катя мало не розплакалася, коли в Аверіна задзвонив телефон. Він кудись вийшов, а потім із незадоволеним і розсердженим обличчям повідомив, що йому терміново потрібно виїхати в інше місто у відрядження на кілька днів.