Розділ 5

Цієї ночі Каті снився Клим.

Сон був дуже хороший, щоправда, прокинувшись, вона не пам'ятала деталей, але відчуття були напрочуд приємні. Вона навіть заплющила очі і спробувала знову заснути, сподіваючись ще продовжити сон. У ньому Клим дивився на неї не злісно і зневажливо, і не з пожадливістю, як тієї ночі, коли вони обидва збожеволіли, а зовсім по-іншому. З ніжністю.

Це було абсолютно нове, невідоме відчуття, коли він наче пестив поглядом, а ще посміхався, але не уїдливо і з насмішкою, а тепло. І ставало тепло й затишно, хотілося самій підставлятися під цей погляд...

Сигнал будильника вирвав її з обіймів Клима, і той розтанув у відлуннях сну. Катя сумно зітхнула, пригадавши і вчорашню розмову, і те, що відсьогодні їй доведеться п'ять разів на тиждень з дев'ятої до вісімнадцятої бачитися з Климом. Втішало тільки, що з перервою на обід.

Вона готувала сніданок, коли малюки прокинулися і потягнулися до неї в кухню обійматися. Це був їхній звичний ранковий ритуал. Обійняти треба було обох одночасно, щоб не образилися. Для цього Катя опускалася на коліна, обіймала хлопчиків, а вони вкладали їй голови на плечі, і так стояли втрьох кілька хвилин. Не поворухнувшись.

Психолог, відвідування якого входило в курс для усиновителів, наполегливо рекомендувала Каті самій піднімати зранку малюків, годувати їх сніданком, так само вечеряти з ними й укладати їх спати.

«У дітей має відбутися заміщення материнського образу на ваш, Катериночко, — говорила психологиня, і Катя з нею повністю погоджувалася, — а якщо все це робитиме няня, заміщення відбудеться не на вашу користь. Малюки повинні сприймати вас як невід'ємну частину їхнього світу, тоді прийняття вас як матері пройде швидко і легко».

Погоджуватися вона погоджувалася, але щоранку, коли дві світлі маківки втикалися в шию, їй хотілося плакати від жалю до них, до себе, до Алки.

Іноді накочувала справжня паніка, що вона не впорається, не витягне. Катя пам'ятала, як відчувала Алла своїх дітей, у неї цього і близько не було. Вона сердилася на сестру, що та так безвідповідально дала собі загинути й покинула її з дітьми напризволяще, а потім миттєво накочувало каяття, і знову душили сльози упереміш із почуттям провини.

Ввечері було простіше. Катерина укладала вмиту й нагодовану малечу, а сама влаштовувалася поруч із книжкою з гарними картинками. Особливо їм подобалися дитячі віршики.

Потім обов'язкова колискова на вибір, причому смаки у її хлопців були діаметрально протилежні. Тому доводилося співати кілька разів. Зате обидва швидко засинали.

Вона ще деякий час сиділа поруч, дивлячись на малюків, які сопіли, і дедалі більше розуміла, що іншого свого життя не уявляє.

 Ось і зараз Катя вдихала дитячий, ще молочний запах тепер уже своїх дітей, але замість звичної паніки в душі, навпаки, було мирно і спокійно.

Може, у неї теж відбулося те саме заміщення? І більше вона не буде терзатися та мучитися, що в неї нічого не виходить і що вона ніколи не стане справжньою матір'ю для Вані та Матвія...

Дорогою на роботу Катя думала про Аверіна і про те, як їй правильно з ним поводитися. Можна зробити вигляд, ніби нічого не сталося, привітатися і привітно посміхнутися, але чи вистачить кмітливості й витримки в самого Аверіна?

І як довго вона протримається, якщо навіть сьогодні, звісно ж, без задньої думки нафарбувала губи яскраво-червоною помадою і розстебнула зайвий ґудзик зазвичай наглухо застебнутої блузки?

Імітувати нічого не довелося. Прямо в холі вона зіткнулася з Климом, який роздавав компліменти худенькій, як палиця, Лєнці. Він притримував Лєнку за талію, заводячи в ліфт, і Катя сповільнила крок, щоб не попастися йому на очі.

У кабінеті — ну як кабінеті, скляному кубі в кутку відділу — Клима не було, напевно ошивається в кухонній зоні. Катя вирішила було зробити собі каву, але тільки-но сунулася на поріг кухні, одразу ж побачила, як красується по центру Аверін в оточенні всіх співробітниць прилеглих відділів.

Миттю відчалила, справедливо розсудивши, що до кавомашини зараз не пробитися, а чекати, поки спаде хвиля охочих дістати мізерну частку уваги в місцевого божества, не було ні найменшого бажання.

І чим узагалі думав відділ кадрів, беручи на роботу таке джерело розброду і хитання як у думках, так і в реальності?

Хоча, якщо бути до кінця чесною й об'єктивною, слід було визнати, що Клим Аверін непогано розбирається в тонкощах будівельного бізнесу.

Він якщо й ставив запитання, то дуже точні та прицільні. До кінця вчорашнього дня у Каті склалося стійке відчуття, що вона не стільки вводить нового співробітника в курс справи, скільки звітує перед ним про виконану роботу.

Утім, можливо, причиною була сама манера спілкування Аверіна, який явно звик, що його слово завжди останнє й обговоренню не підлягає. Як учора, наприклад. Дивно, Каті навіть прикро не було. Може, тому що чоловік виглядав настільки вразливим, що не намагався цього приховати?

Вона посміхнулася, уявивши, що сказав би Аверін, побачивши наживо те саме «кошеня». До речі, її малюки набагато більше нагадували цуценят, ніж кошенят. Усе-таки хлопчики...

 — Привіт, — прозвучало над вухом цілком бадьоро і привітно.

Катя підняла здивовані очі й уперлася в бездоганний розворот плечей. Вище цього запаморочливого розвороту так само привітно посміхався її новий співробітник.