Розділ 4

Клим не відставав ні на крок, і Катя почувала себе як під конвоєм. Але тримався він на відстані і руки в хід не пускав, що слугувало вельми сумнівною втіхою. Багато хто встиг їх побачити удвох, і Катя могла дослівно переказати, що говорили їм услід особливо затяті представниці фан-зони Аверіна.

— Якій кухні ти надаєш перевагу?  — запитав той, щойно вони вийшли з будівлі, де офіс «Мегаполіс Інвесту» займав три поверхи.

«Своїй. Десять квадратних метрів». Але вголос вона сказала, звичайно ж, інше:

— Климе, я не піду з тобою вечеряти. Я поспішаю додому, а дорогою мені ще потрібно зайти в супермаркет. У мене є півгодини, максимум сорок хвилин, якщо тобі незручно розмовляти тут, он там є пристойна кав'ярня, — і, не почувши заперечень, попрямувала в зазначену сторону.

Вони вибрали найдальший столик біля вікна. Клим не встиг навіть як слід сісти, як Катя першою атакувала в лоб:

— Говори, що тобі від мене потрібно, і я побіжу.

Сказати, що їй вдалося його здивувати, це нічого не сказати. Аверін уставився на Катерину з таким виглядом, ніби в неї по всьому тілу розпустилися дивовижні квіти. Він мовчав хвилини дві, а то й три, і весь цей час Катя терпляче чекала. Нарешті Аверін народив:

— Я, взагалі-то, запитати хотів, чому ти втекла, адже в нас, як мені здалося, все пройшло добре? Чи ні?

— Просто неперевершено, — підтвердила Катя, — мені все сподобалося.

Клим посовався і заговорив уже менш впевнено.

— Тоді чому? І чому ти назвалася Алісою?

— Це перше, що спало на думку. Чесно? Я вирішила, що ти збрехав, і ти не Клим, а, приміром, Сигізмунд, — покаянно зізналася Катерина і поспішно додала: — Вибач.

Клим оторопіло її розглядав.

— Добре, припустимо. А втекла навіщо?

— Я не тікала. Просто прокинулася, зрозуміла, що виспалася, викликала таксі і поїхала.

— У розірваній сукні й босоніж?  — скептично підняв брову Аверін.

— Так, я не змогла знайти туфлі, довелося позичити твої шкарпетки. Звичайно, якби я знала, які вони дорогі, то не посміла б, але я не знала. Не хвилюйся, я завтра принесу, вони цілі й випрані. А що, дівчата, яких ти зазвичай знімаєш у нічних клубах, самі від тебе не йдуть? Чекають, коли ти їх виставиш?

Клим свердлив її пронизливим поглядом. Каті здавалося, вона бачить, як у нього в голові гарячково обертаються шестерні, прискорюючи розумовий процес.

— Я зрозумів, — він повільно відкинувся на спинку стільця, і шестерні істотно сповільнили хід. — Я що, кричав на весь будинок?

— Я стояла під дверима. Нічого такого, Климе, мені захотілося пити, і я пішла шукати тебе. Або кухню. Я не збиралася підслуховувати, так вийшло.

Клим дивився вбік. Його погляд поважчав, і тепер совалася Катя. Він, звісно, прекрасний, коли ось так задумливо мовчить, але час тече як вода крізь пальці...

Раптом обидві її долоньки накрили міцні руки. Чорні очі пробуравили в ній кілька отворів, у яких одразу ж запалилися вогники й потекли по венах.

— Я помилився, Катрусю, — він говорив низько і трохи хрипко. Раптом стало важко дихати від того, як незвично прозвучало з його вуст її ім'я. — Пробач мене. Я бовдур.

Дихання зовсім перехопило. Неможливо, зовсім неможливо бути холоднокровною і розважливою, коли він ось так тримає її руки і топить її саму у своїх бездонних чорних озерах.

— Я... — голос зірвався, найменше хотілося заводити стару пісню із серії «Я не така». Вона прогнала клубок, що намітився в горлі, і продовжила. — Я нізащо не залишилася б у тебе, якби сама не захотіла. Може, це погоня так подіяла, може, твій мотоцикл і те, як ми летіли там, на трасі, але я тоді вже зрозуміла, що залишуся. Я тебе захотіла, Климе.

Тепер уже вона буравила Клима, пропалюючи в ньому дірки, а він раптом стиснув її пальці так сильно, що вона навіть ойкнула, і припав до них губами.

— Я потім зрозумів, уранці, коли прокинувся, а тебе не було. Чому ти не висловила мені все відразу, а прикинулася, що спиш?

— Відразу я б не змогла, я б хіба що фізіономію тобі прикрасила. Я тому і втекла назад до спальні, щоб утриматися і не розбити об тебе що-небудь, — вона покусувала губи, відчайдушно сподіваючись, що її не видасть серце, яке шалено калатає. А Клим лише сприяв цьому, обережно рухаючись губами від кінчиків пальців по долоні до зап'ястя.

— От і розбила б, і прикрасила. Сама б потім і лікувала, зате мені не довелося б тебе шукати так довго. Де я тебе тільки не шукав, Катрусю! Я готовий був сам себе побити, коли зрозумів...

— Що ти зрозумів?  — вона забрала руку і почала несвідомо терти долоню, ніби можна було стерти сліди його палючих поцілунків.

— Що ти вперше в «Саламандрі», і що я помилився, сприйнявши тебе за одну з тих, хто приходить до клубу винятково заради таких ось близьких знайомств, — пояснив Клим і, спіймавши її здивований погляд, посміхнувся: — Туфлі, Катю! Дівчата, про яких я кажу, ніколи не вдягнуться до сукні від Елізабетти Франкі в туфлі за п'ятдесят доларів.

— Звідки ти знаєш, скільки вони коштують? — запитала Катя, відчувши, як кров приливає до щік.