Глава 6.2

Я дивлюся на його засмальцьовані руки, на те, як він тремтить від хвилювання, і мені хочеться розплакатися. Але я згадую про гроші. Про вулицю. Про його «бізнес», який тільки висмоктує ті самі гроші, погрожуючи залишити нас на вулиці.

– Комендантка... – шепочу я. – Вона хоче грошей, Максе. Багато грошей. Або нас виселлять.

Я бачу, як його обличчя змінюється. Тільки розгубленість дитини, яку притиснули до стіни.

– Що? – трусе він головою. – Чому?

– Їй скаржаться сусідки, і каже, що гуртожиток не місце для немовляти, – починаю я.

– Та грошей вона просто хоче! – дратується Машка, не помітила її. Зайшла слідом за Максом? – Побачила легку здобич і тепер літає коршуном.

– Годі! Не можна зараз майбутньої мами нервувати, – суворо промовляє лікарка.

– Скільки вона хоче? – глухо питає Макс.

– Десять тисяч. До літа, – шепочу.

Навіть у лікарки брови злітають вгору від шоку. Макс опускає голову. Він стискає мою руку так сильно, що стає боляче, але я не забираю її.

– Я розберуся, – каже він нарешті. – Не думай про це. Тобі не можна. Чуєш?

Він цілує мої холодні пальці, але не дивиться мені у вічі. І в цей момент я розумію: він знову бреше. Він не знає, де взяти ці гроші. Але він зробить те, чого я боялася найбільше – він піде на будь-яку угоду, аби тільки припинити цей тиск.

Макс виходить з палати разом із лікарем, кинувши наостанок:

– Відпочивай, я зараз.

Машка теж вислизає в коридор, мабуть, щоб висловити йому все, що не встигла.

Я залишаюся сама. Тиша в палаті здається занадто гучною. Рука, яку щойно стискав Макс, досі горить, але всередині – порожнеча.

Не минає і десяти хвилин, як я відключаюсь. Не знаю, як довго я спала. Та прокидаюсь від підвищених голосів. Вони долинають з коридору, прямо з-під дверей моєї палати.

– Кажи, що ти жартуєш! – голос Макса звучить так, ніби він ладен чи когось вбити, чи посивіти за мить.

– Тихіше! У тебе вагітна дружина зі стресом спить за дверима, – пошепки гримає Маша на нього.

– Вибач, друже, але здається це все, – кається Даня.

Все? Що значить все?

Треба встати. Мені конче потрібно почути, що вони там обговорюють. Негайно. Поки долинає тільки якийсь шурхіт.

Тримаючись за стінку і везучи за собою штатив із крапельницею, я повільно, намагаючись не шуміти капцями по лінолеуму, підходжу до дверей. Вони прочинені, мабуть, лікарка не зачинила їх щільно, коли виходила.

Щілина зовсім вузька, але мені вистачає, щоб побачити Макса. Він вчепився пальцями у своє волосся, майже видираючи його з корінням. Даня стоїть навпроти, виглядаючи так, наче його щойно переїхав потяг. Машка ж завмерла осторонь, схрестивши руки на грудях, і її погляд не обіцяє чоловікам нічого доброго.

– Як – «все», Даню? – Макс переходить на хрипке шипіння. – Ти ж казав, що той перекуп надійний. Що ми провернемо схему, віддамо борг і ще зверху залишиться. Де запчастини?

– Немає ніяких частин, Максе. І «спонсора» немає. Телефон поза зоною, гараж, де ми мали все забирати, порожній. Він просто зник з нашими грошима. Зі всіма грошима, розумієш?

Мій чоловік лається крізь стиснуті зуби. Він не може встояти на місці. Тре обличчя:

– Даню, не може бути все. Треба його знайти! Мало ж залишитися ще хоч щось про нього.

– Ні, нічого. Я з ним зустрічався у кавʼярнях, – тихо промовляє товариш.

– Яких кавʼярнях?! – зривається Макс. – Ти ж казав він надійний!

– Бо так і було!

– Якби так було, ми б зараз мали гроші, а не борг, кредит, і зобовʼязання перед клієнтами! Що я Соні скажу? Це були всі наші заощадження.

Я відчуваю, як холоне потилиця. Та швидко опановую себе: ми ж виділили на його ідею тільки половину заощаджень. Отже, друга ще є.

– Всі? – теж вловлює Маша, підбирається.

– Не лізь не в свої справи! Думаєш я не знаю, що це ти Соню напоумила йти шукати роботу через яку ми втратили шість тисяч? – лютує Макс.

– Ага, зроби мене винною в тому що ти бовдур замість того, щоб знайти нормальну роботу тринькаєш заощадження своєї вагітної дружини. Якби ти нормально про неї дбав, їй би не довелося зараз лежати під крапельницею! – не менш розлючено шипить подруга.

– Я хотів як краще! Хотів витягти нас із цього лайна! – Макс вдаряє рукою по стіні. – Але ж ні, Соня ж хотіла сімʼю, дітей, все негайно!

– Можна подумати вона тебе до ліжка привʼязувала, – не залишається в боргу подруга. – Чи, бідося, не знав які наслідки після сексу бувають?

Погоджуєтеся з Машкою, чи вона надто сувора до Макса? Не забуйвате залишати коментарі, будь ласка. Вони мають велике значення для мене, адже показують вашу зацікавленність у творі)
Всіх люблю!)