Глава 2

(Розповідь ведеться від імені Лії)

Офіс нашої маркетингової компанії зустрів мене звичним ранковим гулом, шурхотом паперів та приємним ароматом свіжої кави з автомата. Світлий, просторий кабінет типу «open space» уже наповнювався моїми колегами. Я повільно пройшла до свого робочого місця біля великого панорамного вікна, акуратно повісила на вішалку свій світлий тренч і сіла в м'яке крісло. Увімкнувши комп'ютер, я на мить замислилася, дивлячись на чистий монітор.

Чотири роки тому я навіть мріяти не могла, що сидітиму тут, упевнена, незалежна, і розбиратиму аналітичні звіти великих брендів. Моя нова професія стала моєю особистою гордістю. Керівництво мене щиро поважало за працьовитість, а колеги часто зверталися за порадами щодо складних рекламних кампаній. Я більше нікого не боялася.

— Привіт, Ліє! Ти як завжди — чарівна і перша на місці, — пролунав над вухом знайомий, м'який і дуже теплий чоловічий голос.

Я повернула голову і тепло усміхнулася. Поруч із моїм столом стояв Артем. Він працював у нашому ж відділі провідним дизайнером і за останні два роки став для мене справжнім, надійним «предругом». Артем був високим, симпатичним хлопцем із добродушною усмішкою та спокійним, лагідним характером. Він з'явився в моєму житті саме тоді, коли мені було емоційно найважче, і без жодного натяку на брутальність просто почав допомагати.

Артем акуратно поставив на мій стіл великий паперовий стаканчик із гарячим шоколадом — він точно знав, що каву я не п'ю.

— Привіт, Артеме. Дякую, ти як завжди рятуєш мій ранок, — я зробила ковток, відчуваючи, як приємне тепло розливається по тілу.

— Мені не важко, ти ж знаєш, — він присів на край сусіднього столу, заглядаючи в мої зелені очі. — До речі, я вчора замовив те нове дерев'яне ліжечко для Міри, про яке ти казала. Пам'ятаєш, малюки скаржилися, що на старому вже тісно? Сьогодні ввечері доставку привезуть. Якщо хочеш, я після роботи заїду до вас і сам усе зберу. Матвійко обіцяв мені допомагати, він уже дорослий хлопець.

— Ой, це було б просто чудово! Марк знову почне відбирати у неї інструменти і казати, що він головний майстер, — я тихо засміялася, згадуючи ранкову сцену з ведмедиком.

Артем теж щиро розсміявся. Він просто обожнював моїх двійнят. Постійно купував їм якісь розвиваючі конструктори, розмальовки, міг годинами катати Марка на плечах чи плести з Мірою кумедні браслетики. Матвій теж був від нього в захваті, вони часто обговорювали якісь свої чоловічі підліткові теми. Читачі нашого офісу давно шепталися, що Артем закоханий у мене по самі вуха. Я й сама це бачила — у його надто ніжних поглядах, у тому, як він завжди намагався захистити мене від зайвої роботи чи підвезти додому в дощову погоду.

Артем був ідеальним чоловіком для спокійного, милого сімейного життя. Но я залізобетонно тримала дистанцію, ніколи не даючи йому приводу переступити межу дружби. Як би сильно я не намагалася обдурити саму себе, моє серце, глибоко всередині, досі пам'ятало іншого чоловіка. Того самого, чиї сіро-сталеві очі щодня дивилися на мене з обличчя мого маленького сина.

— До речі, Ліє, ти чула останні новини від директора? — Артем раптом стишив голос, і його обличчя стало серйознішим. — Наш офіс просто гуде від пліток. Кажуть, сьогодні на загальних зборах оголосять щось грандіозне. Нашу хмельницьку компанію повністю викупив якийсь шалено багатий столичний інвестор.

Всередині мене раптом щось боляче і рвано стислося від незрозумілого, дикого передчуття. Рука, що тримала стаканчик, на мить здригнулася.

— Інвестор? — перепитала я, намагаючись, щоб мій голос звучав рівно й спокійно. — Хто він?

— Та хто його знає, якесь гучне прізвище з Києва, — знизав плечима Артем, повертаючись до свого комп'ютера. — Кажуть, якийсь колишній великий авторитет, який повністю легалізував свій бізнес, продав усі свої нічні заклади і тепер будує чисту міжнародну корпорацію. Ламає всі старі порядки під себе. Ладно, мені час працювати, побачимося на зборах об одинадцятій!

Він пішов, а я так і залишилася сидіти, заціпеніло дивлячись у вікно на літнє місто. Кисню в легенях раптом стало катастрофічно мало. Я судорожно притиснула долоню до грудей, намагаючись вгамувати шалене серцебиття, яке робило божевільні кульбіти.

«Заспокойся, Ліє... — подумки наказала я самій собі, судорожно ковтаючи повітря. — Столиця величезна, там тисячі багатих бізнесменів. Минуло чотири роки. Ти надійно захована, у тебе інші документи, інше життя. Минуле ніколи не знайде тебе тут».

Але рвана, тривожна буря всередині мене вже почала свій нищівний відлік...