Розділ 36. Рома

 Наступного дня вже по обіді ми були в місті. Підкинувши Міру і Макса, які їхали з нами, додому, ми вирішили зупинитися поки в моїй квартирі.

- Тобі доведеться купити ще дві шафи які мінімум. - сказала Яна, роззуваючись.

 Я запитально на неї подивився допомагаючи зняти куртку. Дівчина знизала плечима.

- У мене багато речей. Дуже. Ми з Ніною навіть збиралися цілу кімнату облаштовувати під мій гардероб.

 Ми пройшли на кухню, де вона зайняла місце на високому стільці, а я поставив чайник.

- Впевнений, більшу частину речей ти навіть ніколи не вдягала.

 Яна клацнула пальцями.

- Бінго! Але це не значить, що вони мені не потрібні.

 Я посміхнувся і поцілував її. Дівчина обійняла мене ногами за пояс, притягуючи ближче і розстібаючи рубашку. Я запустив руки їй під светр, ніжно торкаючись розпашілою шкіри, яка вкривалася мурашками від моїх доторків. Цей момент обов'язково б закінчився в ліжку, але на столі задзвонив мій телефон.

 Розчаровано простогнавши, я покинув обйми Яни й взяв телефон в руки.

 Мама.

- Відповісиш? - запитала дівчина, коли я надто довго стояв непорушно.

 Телефон замовк і, вирішивши, що це на краще, я відклав його назад, збираючись продовжити те, на чому ми зупинилися. Але знову задзвонив телефона - цього разу не мій. Дівчина відразу підняла слухавку.

- Щось сталося? 

 Співрозмовник щось сказав, змушуючи Яну насторожитися.

- Гаразд, вже їду. - відповіла вона й кинула слухавку.

- Ромо, вибач, мені потрібно їхати. З'ясувалося дещо про Аню, я потім обов'язково розповім.

 Дівчина поспішно поцілувала мене й покинула квартиру. Я розчаровано вимкнув чайник і збирався прийняти після дороги душ, коли знову задзвонив телефон. Мама надзвонювала мені від самого ранку, але кожного разу я відхиляв виклик. Саме це я й збирався зараз зробити, але мій погляд впав на екран телефону і палец завмер так і не натиснувши червону кнопку.

 Батько.

 Він за останні два роки не телефонував мені ніразу. Після розриву заручин з Аліною він повністю викреслив мене зі свого життя, а моя не часта поява на сімейних зібраннях була викликана лише бажанням брата або матері. Тому те, що він зараз мені телефонував для мене було шоком. Втім він швидко минув, коли я подумав, що це просто матір телефонує з його телефону. 

 Роздратовано зітхнувши, я все ж, зняв слухавку.

- Якщо я не підіймаю слухавку - це значить, що я не хочу з вами спілкуватися, що б там не відбувалося.

- Слідкуй за своїми словами. - почув я холодний голос батька. - Твого брата забрала поліція, звинувачують у згвалтуванні. Матір в розпачі, ти має приїхати.

 Я хотів розпитати деталі, але батько завершив виклик. Досі нічого не розуміючи, я все ж вирішив поїхати до відділку. Андрія заарештували й звинувачують у згвалтуванні. Ці слова ніяк не могли вкластися у моїй голові. Так, ми не були надто близькі, але я добре його знав. Він не міг такого вчинити і на нього просто зводять наклеп.

 З цілим роєм думок в голові, я приїхав у відділок. Батьків побачив відразу - матір сиділа на стільці, захлинаючись в своїх сльозах, а чоловік поруч з нею, погладжував її по спині. В нього це виходило жахливо - батько ніколи не міг правильно висловлювати підтримку і почуття загалом.

- Рома. - мама підвела голову і, побачивши мене, кинулася мені на шию.

- Тихіше, усе добре. - я обійняв її у відповідь, заспокійливо гладячи по спині. 

 Обійнявши жінку, я допоміг їй сісти назад на стілець і звернувся до батька:

- Якась ненормальна прийшла тут звинувачує мого сина у згвалтуванні, а заодно в наркозалежності і махінаціях. Погрожує, що посадить його. - процідив чоловік крізь зуби, змушуючи матір закидати з новою силою.

 Вона вчепилася в мою руку й, зустрівшись заплаканими очима з моїми, прошепотіла тремтячими губами:

- Будь ласка, витягни його. Поговори з адвокатом, знайди нового якщо треба. Просто звільни його. Мій син нівчому не винний.

 Я стримано кивнув і вивільнив свою руку. Наш адвокат саме вийшов з кабінету й я попрямував до нього.

- Як йдуть справи?

 Чоловік похитав головою.

- Погано. Пана Андрія звинувачують у згвалтуванні, будучи під діями наркотичних препаратів, махінаціях у бізнесі. Адвокат заявника щойно з'явилася і передала слідству папери, де підтверджуються махінації, а також вимагає проведення медичної експертизи, щоб виявити наркотики в крові Андрія.

 Двері кабінету якраз відчинилися і звідти вийшла Ніна.

- А ось і вона.

Я взагалі не міг зрозуміти що відбувається. Не думав, що Ніна з тих адвокатів, яких можна підкупити, щоб вони підставили людину. Втім, часу на роздуми не було. Я мав з нею поговорити, пояснити все і вирішити цю ситуацію.

 Затримуватися тут жінка явно не збиралася тому, ковзнувши по нам холодним поглядом, пропонувала до виходу.

- Ніно, - окликнув я її, наздоганяючи, - почекай.

- В мене дуже мало часу, Ромо, що ти хочеш? - запитала жінка, поглядаючи на наручний годинник.

- Андрій не міг такого зробити. Що б там не сталося - все це брехня. Ти не можеш його посадити у в'язницю через наклеп.

 Блондинка зустрілася зі мною холодними очима й здивовано підняла брову.

- О, ще й як можу. Тим більше, що це не наклеп. В мене є всі докази його злочинів і я зроблю все, щоб його засадити за грати.

 Ніна хотіла піти, але я схопив її за лікоть, зупиняючи.

- Тоді ті докази фальшиві. Ти не можеш їм вірити.

 Вона хминула.

- Навіть якби вони й були б фальшивими, я б всеодно довела справу до кінця. Я вірю своїй племінниці.

 Остання фраза змусила мене пережити шок. Я відпустив руку жінки і розгублено закліпала очима.

- Яна?

- Аня. Цей виродок зламав їй життя. Тому вибач, але я не маю наміру спускати йому це так просто з рук.

 Залишивши мене в повному спантеличені, жінка покинула будівлю. Кілька секунд я стояв не знаючи що робити, а потім повернувся до адвоката.