Розділ 35. Рома

 Останній день відпочинку ми вирішили провести весело. Після сніданку Марічка і Петро залишилися на кухні, готуючи нові страви. Вони твердо вирішили влаштувати урочисту прощальну вечерю. Всі інші тим часом розмістилися у вітальні, де Макс почав нам розповідати чим, все ж таки, закінчилася його книжка.

- Коротко: вона, звісно, виявляється обраною. Не просто обраною, а єдиною, бо інакше й бути не може. Він - темний, холодний, з минулим, яке пояснює абсолютно все. В передостанньому розділі він “жертвує собою”, всі ридають і я майже повірив…

 Хлопець зробив демонстративну паузу.

- А в останньому розділі - він живий. Бо, увага, його врятувала сила їхнього кохання і якийсь артефакт, про який згадували на сторінці тридцять другій.

- Я знала! - плеснула у долоні Міра, отримавши від усіх здивовані погляди. Дівчина знизала плечима. - Класика.

- Ви... - я перевів виразний погляд на книжку, що лежала на столі, - ... читаєте це разом?

 Друг замахам руками

- Не перебивай, це ще не все, - він підняв палець. - Вони перемагають зло, цілуються, епілог через п’ять років, у них дитина з дивним ім’ям, і світ врятований.

- Чудово. - сплеску у долоні Яна, сидячи в моїх обіймах. - Ти упевнився, що з метеликом все гаразд.

- Я також так думав, поки не перегорнув останню сторінку.

- І що ж на ній було такого? - роздратована запитала Каро, розглядаючи свої нігті, сидячи на дивані навпроти.

-“Продовження в наступній книзі серії.”

- Серії? 

- Так. Цілої серії. - з ентузіазмом кивнув Макс. - П’ять книжок. Я загуглив. У другій - новий ворог. У третій - зрада. У четвертій - вони розходяться. У п’ятій - знову разом.

- Тільки не кажи, що ти будеш це читати. - страдницьки промовила блондинка.

 Хлопець поиобійняв її за плечі.

- Ми будемо.

Він узяв зі столу книжку і, ніби між іншим, провів пальцем по корінцю.

- Я просто маю переконатися, що далі не стане ще гірше.

 Яна розсміялася.

- Звісно. Спортивний інтерес.

- Радше науковий, але так. - серйозно кивнув хлопець. - Суто з метою критики.

 Я закотив очі, а Каро плеснула себе по стегнами і вмостився зручніше.

- Якщо ти закінчив свої дурниці, давайте в щось пограємо.

- В що? - зацікавився Костя, який весь цей час мовчки сидів в кріслі.

 Дівчина його проігнорувала і почала загинути пальці, дивлячись на Міру.

- Можна пограти в крокодила, доміно, лото, карти...

- Тут я спеціаліст, - впевнено заявив Макс, запускаючи пальцями і розминаючи шию.

 Ми з Яною хмикнули, згадавши його програш по дорозі сюди.

- ... мафію або фільм подивитичя в кінці кінців.

- Давайте в карти. - знову включився в розмову Костя.

- Чудово. Будемо грати в крокодила.

 Соломія принесла кілька аркушів паперу, ножиці і ручки. Міра розрізали папір на невеличкі клаптики, які роздала нам, щоб написала якісь слова, які потім методом жеребкування гравці повинні показати.

- Будемо грати по парах. - заявила Каро, коли всі вкинули свої папірці в тарілку. - Так як нас не порівну, Соломія буде суддею.

 - Я з Мірою. - відразу заявив Макс, закинувши дівчині руку на плече.

- Тоді я з Яною. - сказала рудоволоса і потягнула мою дівчину за руку, щоб та пересіла до неї.

 Яна лише знизала плечима, посміхаючись.

 Костя, в свою чергу був вимушений грати в команді зі мною.

- Якщо всі знають правила, почнімо. - промовила Соломія, займаючи крісло в центрі. - Перша пара Яна і Кароліна.

 Яна витягнула з тарілки папірець і округлила очі.

- Ну?

- Це жесть, - промовила дівчина і підвелася.

 Вона почала мазати руками, роблячи вигляд, що летить щось велике, потім присідає, прикриває голову руками й зробила вигляд, що падає.

- Літак? Катастрофа? Апокаліпсис? - почав сипати варіанти рудоволоса.

Яна з розпачем заперечно похитала головою і подивилася на таймер, який тримала суддя. Залишилося десять секунд. Дівчина зробила вигляд що кричить у невидиму камеру і помахала кулаком в небо.

- Драма! Мелодрама!

 Яна приклала руку до серця і театрально "вмерла".

- Розбите серце! - плеснула в долоні Каро.

- Правильно!

- Я думала ти мене не зрозумієш. - втомлено впала на диван дівчина.

 Її сестра знизала плечима.

- Я живу в драмі.

- Я гадала, що в фільмі жахів.

- Одне іншому не заважає, - підморгнула та.

 Соломія, тим часом, оголосила нову пару. Макс і Міра.

 Друг витягнув папірець і усміхнувся, змушуючи волю партнерку насторожитися.

- Тільки без ідіотизму, - скривилася та.

- Не обіцяю.

 Він стає посеред кімнати, випрямляється, уявно поправляє краватку, робить вигляд, що дивиться на годинник і нервово стукає ногою. 

- Очікування? Бізнесмен? Офіс? Начальник?

Макс різко змінюється: сутулиться, показує, ніби тягне важкі сумки, витирає піт з лоба.

- Контраст? Подвійне життя? Таємниця?

 Хлопець раптом падає на коліна і простягає уявну каблучку.

- Пропозиція! 

- Бінго! - промовила Соломія, а Міра на радощах кинулася Максу на шию.

 Між цими двома точно щось є, якщо вона разом з ним навіть читала той жах. Але роздумати над цим довше мені не дозволили - настала наша черга. Я дістав папірець і усміхнувся.

 Я став посеред кімнати і стримано почав показувати, що гортаю сторінки книжки. Скривився, ніби прочитав щось болюче, закотив очі і приклав до чола руку.

- Книга? Нудьга? Крінж?

 Я покрутив пальцями у повітрі, показуючи "ще". Потім намалював у повітрі сердечко і відразу зламав його.

- Поганий роман!

 Я заперечно похитав головою.

- Крінжова книга! - сплеснув у долоні Костя.

- Правильно!

- Гей, це особисте, - ображено протягнув Макс. 

- Нічого особистого, друже. - підняв я руки, повертаючись на своє місце.